Глава 11

11

POV MARK. За тиждень до подій в університеті.

- Тьомич, терміново потрібна допомога.

Артем мій найкращий друг, не уявляю, як я жив без нього. Наше знайомство було досить не звичним. Я з дитинства жив у Німеччині  разом із сім’єю, два роки тому повернувся в Україну. У той день в, аеропорту, під час затримки рейсу, ми познайомилися з Артемом. Виявилося, що він їздив до сестри в Америку, а пересадка була у Німеччині. Ще одним шоком для мене стало, коли наші місця були поруч. Після цього перельоту я зрозумів, що у нас багато спільних інтересів, навіть вчимося на одну спеціальність. Прилетівши у Львів, мені потрібно було освоїтися, і з цим  допоміг друг. Ми одразу здружилися і почали часто проводити час разом: займалися спортом, ходили на вечірки, навчалися. Також Тьомич познайомив мене із своїми друзями, однією із них була Міла, яка жила в Києві. Вони дружать з дитинства, часто приїжджала до нас, а ми до неї. У мене було таке відчуття, ніби ми з другом загублені близнюки.

Він постійний генератор ідей, навіть не знаю, де в нього береться стільки ентузіазму на все те. Ми підтримуємо один одного, незважаючи ні на що, коли виникають проблеми допомагаємо. У Львові Тьомич жив сам, його батьки загинули в автокатастрофі декілька років тому. Про це я дізнався не одразу, після цього в деяких його вчинках починаю розуміти, чому він так чи інакше вчиняв.

- Навіщо телефонувати так рано? - сонно пробубнів друг.

- Допоможи мені перевезти речі. - я ж знаю, що він не відмовить.

- Так рано?

- Якщо ти забув, то нагадаю. Сьогодні вечором ми переїжджаємо до Києва. Свою квартиру я продав, і вже зараз мають приїхати нові господарі. А ти вчора люб’язно дозволив лишити мої речі у тебе, а їх у мене чимало. Будь ласка, бро, допоможи з речами. - втомлено протянув.

- Через двадцять хвилин буду.

Я йому безмежно вдячний. З цим переїздом взагалі здуріти можна. Вже сьогодні покину це прекрасне місто, тут залишиться стільки приємних спогадів, але знаю, що у Києві їх збільшиться.

Наступного тижня прилітають мої батьки, за цей час маю підшукати  їм будинок, а сам буду жити окремо. Це було моїх рішенням, за останні два роки у Львові звик до того, що живу один, для мене це не проблема і взагалі не важко. До речі, батьки теж житимуть у Києві. Наступним пунктом плану є перевестися з львівського університету до київського. Ну, наче все.

Ми з Артемом успішно перевезли речі, до виїзду залишилося ще трохи. Батьки ніби відчували, коли потрібно телефонувати.

- Марк, що там з переїздом?  - запитав тато.

- Все чудово. Вечором виїжджаємо. Може пора мені дізнатися, чому раптом ви повертаєтеся в Україну, і ми переїжджаємо до Києва? - серйозно запитав.

- Я ж тобі вже казав, що це не телефонна розмова.

- Скільки можна, тату? - моє терпіння закипало.

Чому не можна просто взяти і сказати? 

- Ми об’єднуємося з моїм партнером, скоро ти одружишся на його донці. - стверджувально промовив батько.

- Яке ще одруження? Ти серйозно? - я зараз вибухну.

Мені не вкладалося в голові. Оце так новина. 

- Давай поговоримо пізніше про це.

- Коли? Тоді, коли я стоятиму під вінцем з якоюсь дівчиною, яку я навіть не знаю.

- Ми з мамою пояснимо тобі все, коли ти будеш в Києві. Гарного переїзду, бувай.

Я почув лише гудки. Оце так подаруночок. Все, що я зараз відчуваю, це обурення: як можна одружити єдиного сина на першій ліпшій. Якщо тато так вирішив, то переконати його в протилежному буде важко.  Але знаючи мене, можна спробувати. Я не допущу! Цього весілля не буде, крапка! Ще не знаю цієї дівчини, а вже її ненавиджу, як вона могла на таке погодитися.. не здивуюся, якщо вона ласа на гроші. Потрібно дізнатися хто вона, знайти болючу точку і знищити. Цим і займуся завтра.

***

Ми приїхали під ранок, дорога була довгою, але доволі веселою.

Наші квартири знаходилися у новому будинку, якогось елітного району,  так є дитячий майданчик, купа різних магазинів та парк, де я зможу бігати. Все, що потрібно. Квартири розміщувалися на одному поверсі, доволі зручно. Вони були подібними: дві спальні, одна велика вітальня та кухня.Кімнати світлі, просторі, з вікна прекрасний краєвид на місто.

Як тільки приїхали, одразу лягли відпочивати, а після почали розбирати речі. Не люблю цю справу, зайняло весь день.

- Марк, куди ти плануєш переводитися? - сідаючи на диван, запитав друг.

- Ще не знаю. А ти? - втомлено відповів я.

- Може спробуємо в один? Міла пропонувала до неї, в Шевченка.

- Це було б чудово, брат.

- До речі, що вчора сталося після розмови з батьком? - це питання мене спантеличило. У нас ніколи не було секретів, а тут навіть не знаю чи сказати, хоча все одно рано чи пізно він дізнається.

- Уяви собі таку картину: я стою під вінцем з якоюсь дівчиною, яку навіть не знаю.

- Що ти верзеш? Ти і одруження з незнайомкою? Ні. Сто відсотків ні. - фиркнувши промовив Артем.

- Батьки хочуть одружити на дочці партнера. Маячня якась.

- Напевно вона якась скромна, закомплексована, відмінниця, або зухвала, розбещена багачка. - продовжим розмову друг. - Знаючи тебе, має бути якийсь план.

- Я ще не знаю хто вона, сьогодні буду розмовляти з батьками, але я впевнений в тому, що те чого хочуть батьки точно не буде. Спочатку розпитаю про неї, знайду інфу і потім буду думати, що робити.

Ми не довго розмовляли, адже були стомленні. Тьомич пішов до себе, а я замовив собі піцу. Поки буде їхати доставка, можу поговорити з батьками по скайпу.

- Привіт, синку. - одразу почала мама, але її перебив батько.

З мамою у мене були теплі, дружні стосунки, але з татом усе завжди було строго по плану, чітко і без запитань. Але я змінився, відколи переїхав до Львова, тому більше не буду миритися з його «Потрібно і без обговорень».