Глава 4

4

Попередження! Ця глава трішки емоційна, тому прохання не читати людям з певним проблемима. Дякую!

* * *

На вечір я вирішила одягнути бордову сукню з блискітками, які виблискували б при кожному потраплянні світла на нього. Воно ідеально  підкреслювало мою фігуру і виглядало просто неймовірно. Також я взяла чорну сумочку через плече та одягнула такого ж кольору туфлі на невисокому каблуці. Зробивши вечірній макіяж та накрутивши легенько волосся, вийшла на вулицю, де на мене вже чекало таксі, не хочу сьогодні їхати на своєму авто, мені потрібно розслабитися. На скільки я знаю, то друзі вже мають бути там. Я так сумувала за цими вечорами. Поки я їхала у таксі задумалася про те, наскільки я зараз щаслива, зі-мною поруч люди, які постійно мене підтримують, оберігають.

Коли я під'їхала до клубу, одразу побачила друзів. Вони розмовляли з нашими знайомими, які частенько тут бувають. Оля виглядала просто неперевершено, чорна приталена сукня, блискучі срібні туфлі та чорна сумочка із стразами, а Макс у чорних джинсових штанях та білосніжній футболці, яка прилягала до нього тіла. Я покликала їх, але вони напевно не почули через гучну музику, яка грала у клубі. Мене побачила подруга, коли шукала поглядом, раптом я приїхала. Вони підійшли до мене та одразу обійняли.

- Ну що, готові розривати цей клуб. - з усмішкою я сказала до них.

- А ти як думаєш? - на обличчі Макса було видно ухмилку. Ну ну...

- Ти вважаєш, що ми гірші за тих твоїх друзів з Лондона? Ми зараз тобі покажемо хто тут крутий, а хто так... просто прийшов відпочити. - у розмову вже втрутилася Оля. Оххх я їй за це дякую.

На цій ноті ми увійшли до клубу. Одразу у вуха вдарила гучна музика, трохи не звично, але згодом думаю буде легше. На годиннику була легше восьма, але людей було досить багато. Як виявилося, то Макс замовив для нас та наших знайомих VIP місце, яке знаходилося на другому поверсі, звідти було видно все, що відбувалося біля бару та на майданчику. Ми сіли за наш столик та зробили замовлення. Я замовила спочатку без алкогольний коктейль, Оля замовила блакитну лагуну, а хлопці віскі. Відчуваю, що вечір буде дуже цікавим. Музика досі була дуже гучною, але, на диво, вже не заважала. Все-таки мої вуха звикли.

- Оце тобі вечірки, а не все те, що було у тебе в Лондоні. - сказала Оля .

- Так. Все. Досить про це! Ми прийшли сюди не для цього. До речі, Софа, чому ти нічого не п’єш? - попиваючи віскі сказав Макс.

- Я поки не хочу, може згодом.

- А я хочу! - бадьоро сказала Оля та пішла до бару. Моя душа відчуває, що цей вечір буде як всі інші, вранці всім буде буде погано і соромно.

- Я піду з нею, пригляну щоб не пила забагато. - я піднялася зі свого місця та попрямувала в її сторону.

Оххх, це дві пусті склянки біля неї? Коли вона встигла? Сівши біля нею, до нас підійшов бармен та приніс якійсь два коктейлі.

- Щось мені сумно, потрібно ще щось випити..

- Вибачте, але ми цього не замовляли. - я поглянула на напій до якого тянулася рукою подруга.

- Це вам подарунок від того молодого чоловіка. - офіціант вказав рукою на місце навпроти нас.

- Нам не потрібно.. - не встигла я договорити як мене перебила Оля.

- Побрібно! Мерсі сер. - ооо вона точно вже п’яна, але, не дивлясь на це, швидко опустошила бокал, протягуючи до мене мій бокал.

- Випий зі-мною, будь ласочка. - вона поглянула на мене котячими очима.

І цього одненького бокалу мені вистачило, щоб відчути як у моєму організмі приємно розливається тепло, а у голові плутаються думки. Відсутність вечері вплинула на наш стан та створили просто ідеальні умови для того, щоб відчути сп’яніння. Ми пили все, що потрапляло нам до рук: мартіні потім текіла, згодом Оля продовжила пити ще якісь шоти.

Я не знаю скільки часу ми там були, але Макс так і не прийшов до нас. Дивно, навіть дуже. Допиваючи черговий шот, Оля взяла мене під руку та потягнула на танцювальний майданчик, напевно в ній прокинулася якась впевненість. Ми відривалися як ніколи в житті, алкоголь творить чудеса. Ратом я відчула як хтось позаду мене треться. Серйозно? Побачив красиву, п‘яну дівчину і думає, що я легка здобич? Ненавиджу таких.

Голова дуже сильно крутилася, я навіть не хочу уявляти наскільки сильний біль у Олі. Перед очима вже починала пливсти картинка, але зараз мені було так добре, що не хотілося з цього стану виходити взагалі. Я рухалася в такт музиці, плавно вигинаючись усіма частинами тіла. Знову ці дотики. Він торкався мене за талію, плавно спускаючись до низу, по стегнам. Мій терпець урвався.

- Що ти собі дозволяєш? - я різко повернулася та дала сильного ляпаса.

- Це ти що собі дозволяєш, дура? Наперла на себе цю сукню і спокушаєш всіх підряд своїми танцями. - я була в шоці. 
Тобто це дівчата в усьому винні? Моя сукня навіть не була за короткою, вона була нормальної довжини. Напевно якби я танцювала у джинсах, все одно була б вина в тому, що я його спокушаю. Таке наше суспільство. Так, не всі, але більшість.

Раптом він схопив мене за руку та потягнув у невідомому напрямку. Мною опанувала паніка. Хто б не казав «головне не панікувати» , в цьому випадку не спрацює, ти все одно почнеш панікувати. Я намагалася висмикнути свою руку, але він був набагато сильнішим, набагато. Пручаючись та кричачи про допомогу з усієї сили, сподівалася на те, що доля посміхнеться мені і хтось почує, але цього не сталося, гучна музика заглушувала усі мої спроби докричатися до когось.

- Благаю відпусти ти мене..

- Не все так просто, дівчинко, ти повинна завершити почате. - його слова пробирали до  кісток.

Що зі-мною буде? Я була налякана до чортиків і розуміла, що мені ніхто вже не допоможе, ніхто не чує, а Оля в такому стані точно нічим не допоможе, а буде лише гірше, про Макса взагалі мовчу.