Глава 3

3

- Сюрприз.

Цей голос ми взнаємо із тисячі, та що там з тисячи, з мільйонів голосів. Він такий приємний, бархатний і одночасно мужній, наповнений приємним теплом. Це він. Він повернувся.. Тепер зрозуміло, які ж у нього були проблеми..

Я не знаю як описати свої відчуття, коли побачила що він стоїть біля входу, як він дивиться на нас, я одночасно була рада і одночасно зла на  нього. Як можна було поїхати з Лондона? Всі мріють там навчатися, жити, працювати, будувати свої плани. А він взяв і повернувся. Навіщо було їхати, якщо згодом повернешся? Я не розумію. Я нічого вже не розумію, так само як і Оля.

Як ви вже зрозуміли, це був Макс. Наш друг, частинка нашої банди, частина нашого життя, якщо можна так сказати. 
Прийшов час дізнатися вам про нього трохи більше. Йому 21, ми знайомі ще зі-школи. Він не навчався з нами в одній школі, але ми доволі часто пересікалися через те, що він був капітаном чоловічої команди з волейболу в іншій школі. Пам'ятаєте, я казала, що люблю спорт? Ми з Олею теж були у жіночій команді. І так вийшло, що на одних із змагань ми познайомилися. Не знаю як сталося, але тоді він з'явився у потрібний час та у потрібному місці. Ми тоді поверталися із змагань, але на нас хотів напасти син колишнього татового партнера через те, що я йому відмовила у послузі, про яку я краще змовчу. Дурня, правда? А нам тоді було не до жартів. Добре, що з'явився Макс і надавав йому за всі заслуги. З тих пір ми дуже сильно зблизилися. Потім вступили в один університети, в одну групу, спільні вечірки, посиденьки, подорожі. Напевно у вас виникло запитання "а може хтось із нас йому подобається?". Можливо. Але наразі у нас панує мир, дружба та злагода, якби це смішно не звучало. Ми любимо його як друга, нічого більше. Хоча.. Він дуже симпатичний кароокий брюнет, зростом 189 см, хлопець а не мрія, дівчата так і бігають за ним табунами, але він тримає своє серце за сімома замками, пояснюючи це тим що їм потрібен лише секс та гроші. От і все.

- І не обіймете мене? - він простягнув руки на зустріч нам.

Його слова немов вивели нас із трансу, в якому ми знаходилися як нам здавалося вічність. Ми підбігли до нього і накинулися з такою силою, що він ледь не впав разом з нами. Все ж таки почуття радості перемогли над почуттями прибити його.. Ох.. Ми почали розпитувати у нього про все на світі, але він мовчав, бо не знав кому і на що відповідати, Макс лише посміхався на всі тридцять два зуби. Сьогодні на нас всіх чекає довга розмова.

- Може підемо в наше кафе і вже там влаштуєте мені допит? А то влаштували тут сцену перед всіма. - він відпустив нас і взяв під руки та повів за межі корпуса.

Якби ми не були на нього ображені,  раді, що він зараз поруч з нами, йде до кафе, яке вже стало нашим місцем. "Мрія", назва банальна, але сенс дуже великий. Після закінчення пар, наша компанія завжди зависала там, знаємо усіх офіціантів, менеджера, а вони нас.
Сьогодні ми знову туди йдемо, але не у двох, а вже у трьох.
На вулиці було прекрасна погода, світило сонечко, дув легенький вітерець, всі студенти поверталися з пар. Прийшовши до місця, ми увійшли та зайняли місце поруч біля вікна. До нас одразу прийшов офіціант, зробивши замовлення. У той момент немов всі думки покинули мій мозок, але я все-таки почала розмову.

- Ну.. З чого тоді почнемо? Ми чекаємо. - я склала руки скраю столика і чекала, що мені відповість хлопець.

- Питайте все, що вас цікавить. - на його обличчі з'явилася посмішка.

- Ти не змінний.. - тихо промовила Оля, голосно видихуючи повітря з легень. - Окей, чому ти поїхав, не сказавши нікому, ми знаємо. Тоді чому ти повернуся і знову нам нічого не сказав? Ми для тебе взагалі нічого не значимо? - у тоні подруги було відчутно сум. Від цих питань Макс одразу посерйознішав.

- Ні, все не так. Я повернувся трохи раніше, зрозумівши що тут мені буде краще.

- А чому ти нічого не сказав? Ми тебе зустріли б, влаштували гучне повернення блудного сина. - якось веселіше мовила подруга, ніж минулого разу.

- Ну.. Я хотів влаштувати сюрприз. Думаю він вдався, неочікувано правда? - на його обличчя знову повернулася посмішка, але у мене було таке передчуття, ніби він щось недоговорює..

- Звісно вдався. - хмикнула я. - То ти прилетів ще вчора?

- Ага. - з набитим ротом салату ледь вимовив Макс. - Оо, може сьогодні сходимо до клубу, як у старі, добрі часи?

Не встигла я навіть пари з вуст пустити, як раптом я почула знайомий голос. Знову він? Коли я повернулася в ту сторону, то побачила Марка з Артемом, і вони направлялися в нашу сторону. Як то кажуть, перший раз - випадковість, другий - збіг, третій - закономірність.

- Привіт, можна ми приєднаємося до вас, а то всі місця зайняті? - він окинув всіх поглядом і зупинився на мені, очікуючи відповіді. І що мені їм сказати? Добре, що Оля перша відповіла, напевно хтось із них їй приглянувся, а то подруга яку я знаю почала б шукати причини на відмову, а тут...

- Так, сідайте. Я думаю ніхто проти не буде. Ми не встигли познайомитися, я Оля, це Софія, а ось це Макс. - подруга по черзі вказала на нас рукою. Згодом простягнула її хлопцям, щоб потиснути в знак знайомства. 
Коли моя долоня опинилася в руці Марка, то я відчула наскільки вона приємна на дотик, м'яка, гладенька. Одразу видно, що хлопець доглядає за собою. Стосовно Артема, то у нього була трішки груба, одразу відчутно різницю. Біля мене сів Артем, навпроти біля подруги сидів Макс, а потім вже приєднався Марк.

- Чому ви перевелися на останньому курсі? - не те, що мене хвилювало це питання, просто якось дивно трохи. Могли вже довчитися там,і все.

- Це сімейне рішення, мені було байдуже, де закінчувати універ. Плюс до цього в тепер нашій групі вчиться наша найкраща подруга - спочатку відповів Марк. Інший хлопець, виявилося, захотів підтримати друга.

Ми доволі довго ще з ними спілкувалися. З першого погляду, то не скажеш, що вони приємні співрозмовники, але всі знають, перше враження оманливе. Як виявилося, Міла їх найкраща подруга, яку ми недолюблюємо через її поведінку: зарозуміла, висомірна стерва. Хлопцям по 21 рік, високі, вміру підкачені, стильно одягнуті. У Марка чітко виражені скули, таке враження ніби наточене лезо, а у Артема милі веснянки. Перший хлопець русий, а інший брюнет. До речі, вони чимось схожі, ніби брати. 
Хлопці хотіли заплатити за наше замовлення, адже ми дозволили їм до нас приєднатися через брак вільних місць, але ми їм не дозволили. Постійно, коли мене хочуть пригостити або все-таки це роблять, я настільки не зручно себе почуваю, що хочеться зникнути. Не знаю чому, просто це я.
Ми попрощалися з Марком і Артемом і пішли на парковку, де були наші автомобілі.