Глава 1

Глава 1

Всім привіт! ❤️ Це моя перша книга, сподіваюсь на вашу підтримку та на те, що вона знайде своїх читачів, які оцінять її. Приємного читання! Чекаю на ваші питання, коментарі та зірочки. Дякую за увагу! Люблю вас. 

* * *

- Ще один семестр без нього... - тихо пробубніла собі під ніс я, ступаючи на територію нашого вишу.
Досі не можу повірити, що він ось так просто взяв і залишив нас. Ми ж були командою, дрім тім на віки.. Але зараз все не так. Все змінилося, нема тієї банди від якої у всіх стила кров у жилах. Залишилася тільки я та моя Оля, людина, яка завжди поруч, моя найкраща подруга, так звана сестра. Люблю її більше за все, ну звісно після батьків, але все одно. Це дівчина, яка завжди поруч, коли ми з нею разом, то не відчуваємо як плине час, ми з нею як Інь та Янь, ми з нею королеви будь-якої тусовки. Від цих думок непомітно посміхнулася (так думала я), але це побачила Оля.

- Ей, Софа (так мене називала тільки вона та ще одна людина, Макс), про що ти там думаєш? Пішли швидше, скоро почнеться пара з філософії, ти ж не хочеш щоб та скалка знову до нас причепилася? - схопивши мене під руку з посмішкою на обличчі, викрикнула Оля.

- Мені вистачило минулого разу, тому.. - взявши поміцніше до рук сумку, сказала я та потянула подругу до корпусу.

На останніх секундах, перед тим як продзвенів дзвоник, який сповіщає про початок пари, ми з Олею забігли до аудиторії та кинули свої речі за парту. Знову слухати нудну лекцію від Остапенка, а потім писати питання під його роликами у ютубі, щоб отримати бали. Серйозно? Час іде, а нічого не змінюється. Не знаю як сталося але подруга озвучила мої думки, кожного разу я дивлюся цьому, і спираю все на те, що між нами якийсь особливий зв'язок.

- Час іде, а нічого не змінюється.. - після цих слів ми як "слухняні учениці" почали все занотовувати, щоб потім не шукати у кого переписати все це.

Не знаю чому, але сьогоднішній день виявився для мене важким, не від того, що початок нового курса, а від того, що він проходив сіро, монотонно, це виснажує навіть мене. 
Ви не подумайте, я не якась там балувана дочка своїх батьків, якій нічого не подається, просто сьогодні такий день.

Точно, я не розповіла про себе. 
Мені скоро 21, я навчаюся на 4 курсі факультету бізнесу та сфери обслуговування. Мої батьки впливові бізнесмени нашого міста, всі їх шанують і хочуть стати їхніми партнерами. Іноді власних дітей змушуюють дружити зі-мною, щоб потім, так сказати, я замовила за них словечко перед своїми рідними. 
У мене є тільки мої батьки, я нікому не довіряю крім них, Олі та Макса. Дитинство у мене було важке, батьки на роботі (але попри це зараз у нас міцний зв'язок), я з нянею, але моїм порятунком стала, як ви могли здогадатися, Оля. Ми дружили з дитинства, а потім до нашої банди приєднався Макс. Він розбавив нашу жіночу компанію своєю чоловічою присутністю у потрібний момент, з тих пір ми були постійно разом, до певного моменту, коли він поїхав закордон на навчання по обміну. Він нам нічого не сказав, він міг нам все пояснити, ми зрозуміли б, а він просто залишив нам записку, пояснивши тим, що не хотів бачити наші заплакані очі. 
У мене русяве довге волосся, сіро-блакитні очі та на обличчі трішки видно ластовиння. Я люблю спорт, через це у мене підтянуте тіло, ще з дитинства ходила на курси малювання. У стосунках була один раз, це було перше підліткове кохання, яке принесло тільки біль. Не знаю чи це дійсно було кохання, але тоді я вважала так. Після цього у мене були хлопці з якими я спілкувалася, але далі ніж друзі ми не заходили.

Після закінчення пар ми нарешті з подругою відправилися в кафе. Мій живіт скручувався від голоду, все-таки потрібно було сьогодні вранці хоч чимось перекусити, а не випити кави. Я замовила собі грибний суп-пюре та легкий салат, а Оля овочеве рагу. Коли офіціант приніс наше замовлення, ми напали на їжу ніби голодні вівчарки, але навіть так ми виглядали досить елегантно.

- До речі, я чула, що Ліз хоче влаштувати вечірку на вихідних, якщо вона все-таки буде, ти підеш? - наминаючи своє рагу, промовила Оля.

- Ти ще питаєш? - з усмішкою промовила я. Вечірки це ж наша стихія, вишукані сукні, макіяж.. Цей ритуал приносив нам задоволення завжди.

- Я так і знала, крихітко. - весело хлопнула долонями Оля, перш ніж побачила, що на нас вже дивляться декілька пар очей у цьому закладі. - Ой..

- Ти як завжди. - я посміхнулася і продовжила. - Мені сьогодні староста казала, що до нас на поток завтра переводиться двоє новеньких. Вони переїхали сюди з-за кордону.. - не встигла я договори як вона мене вже перебила.

- Ти серйозно?? Двоє хлопців? Мені вже цікаво, які вони. Ммм.. - протяжно мовила, - свіже м'ясо.. - охх ці жарти, інколи їх ніхто не розуміє крім мене.
Від її слів я ледь почала стримувати свій сміх.

- Якщо ти вже доїла, пішли до мене. Зробимо домашку.
Зібравши свої речі, ми розплатилися та направилися на вихід, але не встигли ми вийти з кафе, як опинилися на підлозі.

- Чорт.. - майже одночасно промовили і почали підійматися з підлоги, витираючи свій одяг.

- Не чорт звісно, але і не янгол. - якось не приязно це звучало, чи що? Але потрібно було дивитися куди ти йдеш чи на кого ти йдеш. Не повірю, що він нас не побачив. З моїх думок мене вивели слова Олі.

- Не хочеш перепросити? - подруга підняла свою сумку та оглянулася навкруги. Тепер на нас дивилися не кілька пар очей, а всі хто був цьому закладі. Не звикла я до такої уваги та ще й через падіння.

- А ви? Думаю не один я тут винен. Ви на мене теж натрапили. Пропоную без сварок.

Хлопець підняв мою сумочку та протягнув її мені.

- Це напевно твоє.

- Так, дякую. Ми перепрошуємо. - я оглянулася довкола, схопила подругу за руку та вибігла навіть не звернувши увагу на те чи відповів той хлопець. Надіюсь ми більше не зустрінемося.