Глава 5.

З видом переможниці Каті зайшла в зал і, як зазвичай, попрямувала до барної стійки. Ленс не стримався, змовницьки підморгнув їй і простягнув «Криваву Мері» з запискою. Розгорнувши зім'ятий клаптик паперу, Леншер лише усміхнулася, там було три слова: «Вип'ємо за успіх». Надіславши Ленсу одну зі своїх гордовитих усмішок, вона залпом випила половину келиха ... і тут же подумки прокляла хлопця, відставивши коктейль в сторону. Злегка скривившись, вона покликала його.

— Знаєш, у кулінарії, якщо людина закохалася, він пересипає солі в страву, а бармени при таких симптомах що, спирту переливають? Якого біса, я ж не один раз просила, хіба так складно запам'ятати?! — Обурювалася дівчина. — Клич своїх, нехай відведуть мене до Віктора, поки я ще адекватно міркую, чорт забирай.

Поки вони піднімалися нагору, Каті не переставала поносити себе за непереносимість алкоголю, і дурня-бармена, що так необережно налив горілки в коктейль більше, ніж треба. Леншер щиро сподівалася, що вирішить всі свої справи до того, як їй стане зле. Тому, в кабінеті вона не сіла в запропоноване крісло, а лише, незвично коротко, вимовила: «Клієнт мертвий».

— Я в тобі не сумнівався, — з усмішкою заявив чоловік. — Мої камери все зафіксували, хоч і було доволі темно. Майстерно спрацювала, хоча меншого я і не очікував.

Він виклав на стіл важкий і об'ємний, конверт. Леншер навіть не спало на думку перераховувати гроші, в таких питаннях бажаючих її підводити не знаходилося ніколи. Вони тут же перекочували в сумку дівчини.

— Так, шкода, що все так просто. Даремно гвинтівку купувала.

— Не сумуй. Ти ж розумієш, що не для такої дрібниці я тебе покликав?

Само собою, Каті це усвідомлювала, і здогадувалася про перевірку, адже, як вона і подумала спочатку: незнайомій людині не довірять щось серйозне. Ось воно.

— Не так давно надійшло замовлення, і замовлення досить непросте, — подивився на неї вкрай серйозно чоловік. — Доведеться дуже постаратися, щоб його виконати, але тому я шукав саме тебе. Проблема в тому, що ми не знаємо про цю людину нічого крім імені, але наші служби можуть тобі допомогти. Ходять чутки, що він дуже небезпечний ... але такій як ти, все по плечу, крихітко, хіба я не правий?

Каті несхвально глянула на нього. Вона терпіти не могла подібних замовлень. Зазвичай вони не обіцяли нічого доброго, але вона справлялася і не з таким. Однак, повільно позначалась дію алкоголю...

— Може, хоч є зображення обличчя майбутнього трупа? — Байдуже промовила вона, розуміючи, що більше інформації тут не отримати.

— Так, ось, — Віктор недбало кинув фото на стіл.

Каті подивилася на знімок. Дівчина кліпнула очима ще раз, подумавши, що це помилка, це її не твереза свідомість грає з нею в злі гри. Але ні, на фото, як і пару секунд назад, залишався він. Очі Леншер розширилися від страху і нерозуміння.

— Ні... цього не може бути ...

— Що? — Перепитав Віктор, не почувши, що вона сказала.

— Я не можу його вбити, — прошепотіла вона, здригнувшись, тому зробила крок назад і фото випало з її рук.

— Чому? - Чоловік продовжував невідривно спостерігати за нею.

— Тому, що він мертвий.

Каті вимовила це на видиху і, кулею вибігла з кабінету Віктора, ледь на впавши на сходах вниз. Розум помутнів через алкоголь і це злощасне фото, так невчасно вибив землю з-під її ніг. Ясні блакитні очі Леншер затягла пелена сліз, їй хотілося зараз одного: опинитися якнайдалі від цього місця. Вона бігла вниз, крізь натовп людей в барі, майже нічого не тямлячи. Витягнувши з сумки телефон, ледь його не впустивши, дівчина хотіла викликати таксі, але побачила повідомлення від Лінди: «Вилітаю ввечері в Лондон на два дні».

Заплющивши очі, вона намагалася знайти в телефонній книзі номер служби таксі, але пальці її не слухали. Думки заповнило одне фото. Хтось називав її ім'я, але все здавалося таким далеким і несуттєвим. Цей хтось і схопив її за передпліччя та потягнув до виходу. В обличчя вдарило свіже повітря — хороша заміна диму від сигарет, який витав у клубі. Піднявши очі на нахабу, що витягнув її з приміщення, вона навіть в такому стані впізнала Ленса.

— Відпусти мене! — Продовжуючи важко дихати, дівчина намагалася відкрити свою лялькову машину, вмить забувши про таксі.

— Віддай сюди, — він відібрав ключі і, зрозумівши, що вона збирається зробити, відкривши двері авто, згріб в оберемок Каті, посадив її, незважаючи на протести, на переднє сидіння.

Сам же сів за кермо рожевого чудовиська, і вони поїхали. Він поняття не мав, що з нею сталося, але не в такому стані ця дівчина виходила з кабінету їх шефа раніше. Ленс так само не мав поняття, куди вона хотіла їхати, але вважав за краще зараз робити так, як вважав правильним.

— Ти мене взагалі куди везеш? Хто тобі дав право сідати за кермо моєї машини? — Обурювався вона, гнівно дивлячись на чоловіка, але, на щастя, поки агресії не проявляла.

Ленс окинув її критичним поглядом: заплакана, в очах переляк, руки тремтять, до того ж ще і явно нетвереза. Йому не хотілося кидати людини в такому стані, хоча б до з'ясування обставин.

«Схоже, я, правда, горілки перелив в коктейль», — подумав він і, зітхнувши відповів.

— Ми їдемо до мене додому, у тебе все одно нікого немає, а залишатися однією тобі небажано. Я бачив повідомлення від твоєї подруги.

— О, так мені пощастило, і ти не тільки бармен, але ще збоченець! — Дівчина почала шукати щось в бардачку, розкидаючи речі по салону.

— Заспокойся, пістолета при тобі немає, ніж я забрав з твоєї сумки, — спокійно сказав Ленс, стежачи за дорогою. — Просто сиди спокійно.

— Так?! А може ти ще й снайперку ​​викинув з багажника ?! — Перейшла на крик Каті, вже не в змозі контролювати себе.

«О господи ... швидше б додому приїхати, а то ще згадає про якийсь маленький револьвер у себе в бюстгальтері і точно пристрелить...» — Подумав Ленс, і додав газу, в той час як Леншер абсолютно несподівано затихла і відвернулася до вікна, і він не бачив її обличчя.