Глава 1.

Місто оживало. Завжди сірі днем, будівлі зараз горіли безліччю вогнів. Яскраві вивіски приваблювали погляд, змушуючи зупинитися, або викликали бажання піти в той чи інший заклад. Молоді люди компаніями гуляли по вуличках, заскакуючи час від часу в різні кафе, бари чи дискотеки. Сьогодні субота - багато хто відпочивав від робочого тижня.

На головній вулиці міста розташовувався клуб — елітний заклад, тут часто на верхніх поверхах орендували зали для проведення ділових нарад, важливих заходів, не найбідніші люди. Але також тут на нижніх поверхах був звичайний хол для дискотек з бронюванням столиків і бар з різноманітним алкоголем. Це місце користувалося величезним попитом як і серед золотої молоді, так і серед менш заможних людей, які просто хотіли добре провести час. Тут можна було знайти все, чого бажала душа: танці, коктейлі, випивку, наркотики, віп-зали для особливих клієнтів, ресторан і інше. Щовечора сюди безперервним потоком поспішали люди в пошуках чогось особливого, або забороненого. Адже це дійсно було те місце в місті, де можна відшукати абсолютно все, якщо знати, до кого звернутися.

Увечері під будівлею клубу завжди було припарковано мінімум з десяток авто, і частенько різноманітні компанії виходили з таксі, що зупинялися, а потім прямували всередину, де панувала жвава атмосфера вічного свята життя. Через охорону на вході тут іноді збиралися цілі черги, але очікування було того варте. Повз заклад проминали десятки машин і чергове жовте таксі пригальмувало поруч з клубом лише на мить, а потім з авто тут же вискочила молода дівчина, на вигляд не більше двадцяти п'яти років. Коли таксист її побачив, інакше як «Барбі» він не міг прозвати свою клієнтку, нехай навіть подумки. Вона була вище середнього зросту, а завдяки босоніжкам на шпильці зі шнурівкою, могла зійти за модель, яка тільки що з подіуму, адже все при ній: рівне, світле, майже біле волосся, блакитні очі, підведені олівцем і підфарбовані вії, злегка пухкі губи і витончена, жіночна фігура. З одягу на ній був лише ефектний білий, сарафан до колін, з неглибоким декольте, що легко струменів по тілу.

Можливо, хтось міг сплутати її з янголом, який спустився з небес, але нічого спільного з небожителями ця дівчина не мала. І впевненою ходою вона попрямувала до входу в клуб, де охорона негайно пропустила її всередину. У закладі голосно грала музика, танцпол був забитий майже під зав'язку молодими людьми, які танцювали парами. Дискотечні кулі відкидали відблиски на всі боки, трохи дезорієнтували, але додавали цьому хаосу яскравих фарб. Блондинка впевнено йшла повз танцюючих до барної стійки, не звертаючи на них ніякої уваги, але ось деякі чоловіки спеціально оберталися, щоб поглянули услід цій незнайомці. Для неї це не виявлялося чимось незвичайним: дівчина знала, що красиво нафарбоване обличчя і фігура здатні запаморочити голову, і не цуралася користуватися цим. Однак, зараз воно того не варте. Вона зайняла вільний стілець за барною стійкою, і негайно зробила замовлення досить симпатичному барменові, вказавши, щоб алкоголю в «Кривавій Мері» була мінімальна кількість. І не встигла вона подякувати співробітника закладу, як поруч з нею, спираючись на стійку, з'явився якийсь хлопець, що буквально пару хвилин тому побачив в натовпі незнайомку і вирішив випробувати долю.

— Може, потанцюємо, крихітко? — Він зміряв її оцінюючим поглядом, а потім посміхнувся в очікуванні позитивної відповіді.

— Відвали по-доброму, — відповіла дівчина, навіть не поглянувши в його бік, і почала зосереджено шукати щось в рожевій сумочці.

Він з якимось подивом відійшов в сторону абсолютно не розраховуючи на подібний поворот подій. Відшукавши в сумці потрібну річ, вона ще раз гукнула бармена, він як раз поставив перед нею келих з коктейлем.

— Вибач, ти не знаєш, де я можу знайти цю людину? — Дівчина простягнула йому візітку. — Мені сказали звернутися до тебе.

Чоловік глянув на візитку, уважно і пильно подивився в красиве жіноче обличчя, гірко подумавши про те, ким насправді може бути ця миловидна дівчина, а потім без особливих емоцій в голосі, вимовив. — Так, я знаю його. Хвилину.

 Хлопець тут же покликав охоронця, чоловіка в костюмі, кремезної статури і зросту, а потім попросив проводити дівчину в один з кабінетів.

— Дякую, — холодно подякувала вона і, зробивши пару ковтків коктейлю, піднялася зі стільця і ​​пішла за охоронцем.

Співробітник охорони повів її таємними сходами на другий поверх. Обстановка змінилася відразу, причому кардинально. Замість яскраво пофарбованих стін і прикрас, тут були сіро-сталеві стіни і безліч дверей. Йшли вони в гробовому мовчанні, і тишу переривав лише стукіт підборів дівчини. Зупинившись біля одних дверей, чоловік лише сказав: — Це тут, — і поспішив піти.

Не зволікаючи ні секунди, вона відчинила сама собі двері, і увійшла в кабінет.

— Ну, здрастуй, Каті! Я вже скучив, чекаючи  на тебе.

Дівчина не поспішаючи підійшла до столу, за яким сидів повненький чоловік з посмішкою на все обличчя. Він був уже в літах, на вигляд вона могла дати йому близько п'ятдесяти років. Але Каті навряд чи можна було обдурити подібними удаваними веселощами і милими фразами. Намагаючись запам'ятати обличчя чоловіка навпроти, вона не знаходила в його зовнішності нічого примітного, крім залисини на голові, в якій відбивалося світло люстри. Злегка посміхнувшись, дівчина присіла в крісло, що стояло навпроти цього дивного чоловіка, якого вона точно бачила вперше в житті. Крім них в приміщенні було ще двоє охоронців, що стояли по різні боки скляного столу. Здавалося, вони абсолютно не помічають гостю їх шефа, проте Каті прекрасно розуміла, що так буде тривати рівно до тієї секунди, коли вона перестане бути безпечною.

— Добрий вечір, Вікторе. Кілька днів назад я дізналася, що мене викликають в місто, і дуже хочуть бачити тут, — спокійно промовила Каті, спостерігаючи за його реакцією.

— Викликали? - Він здивовано зігнув брову. — Крихітко, ми шукали тебе по всій країні, перш ніж «викликати», — він гидливо виділив останнє слово.