Розділ 6

Захар Петрович затягнувся та із насолодою випустив струмок диму. Останнього часу справ було стільки, що навіть курити доводилось поспішаючи. Нарешті, утворилося «вікно», яке можна використати на законний відпочинок.

- Скільки років ти вже палиш? - запитала Антоніна, що сиділа навпроти. Сама жінка, також тримала тонку сигарету, проте затягалася не так активно.

- Та хіба я рахую? І так є чим зайнятися, - неохоче відповів красень-чоловік. Він майже забув, що на літній терасі знаходився не сам.

- Твій син не палить? - запитала жінка.

- Не палить. Він до тренажерки ходить. Якщо побачу у нього сигарету, руки повідбиваю.

Антоніна несамохіть посміхнулася, згадавши, як хлопець не відмовився від запропонованої сигарети. Невже Захар дійсно думає, що здатен контролювати спритного молодого чоловіка?

- Я нещодавно зустрічалася з ним, - промовила Антоніна.

- З ким? Зі Стасом? Що тобі від нього треба? - у голосі Захара промайнула тривога. Він добре розумів, що його колишня дружина не з простих, і здатна на не дуже пристойні вчинки.

-  Ти вже знайшов для нього пару? - питанням на питання відповіла жінка.

- Ще навіть не шукав. Стасу потрібно навчитися жити. Проявляли жорстокість на думати, у першу чергу, про роботу. І вже тоді знайти собі ту, яка принесе найбільшу вигоду.

- Отже, ти, як завжди, шукаєш вигоду, - промовила жінка, пильно вдивляючись в обличчя того, кого вона колись кохала.

- Звісно. Ти проти? Думаєш інакше? - Захар Петрович не втримався від іронії.

- Думаю. Тому і зустрілася з тобою знову. Вже казала про ділову пропозицію. Ми можемо стати партнерами, Захаре.

Захар Петрович закляк з чашкою чаю у руках. Він не міг повірити у те, що почув. Щоб Антоніна, яка була його конкурентом, запропонувала таке? Їх компанії, обидві займалися нафтою та іншими природними ресурсами. От тільки Антоніна вже не перший рік мала найвигідніші контракти з Америкою, і отримувала такі прибутки, до яких Захару Петровичу було далеченько, незважаючи на його мільйони. І ось тепер? Йому не почулося?

Але чоловік не поспішав впадати в ейфорію. Прекрасно знав, що нічого у житті не буває просто так.

- Поясни, - тільки і промовив він.

- Що тут пояснювати, - твердо промовила жінка, - я пропоную тобі об’єднати наші компанії. Припинити конкурувати та отримати найбільшу вигоду. Особливо це буде вигідно тобі. Я готова не тільки поєднати зусилля, але і представити тебе зарубіжним партнерам.

Захар Петрович відкинувся на стільці, схрестив руки на грудях. На мужнє обличчя ліг вираз недовіри і підозри.

- І яка ціна за все це? Невже ти, дорогенька, хочеш знову зійтися зі мною? Не вийде. Себе я не продаю.

- Ти мені не потрібен, - холодно відповіла Антоніна. Вона навіть скривила вуста, щоб показати, наскільки їй байдуже до того, хто сидить навпроти.

- Тоді, що я маю зробити? Що тобі потрібно?

- Ні що, а хто. Стас, - хижо посміхнувшись, промовила жінка.

Мільйонеру вирішив, що йому почулося. Щоб упевнитися, перепитав:

- Вибач, але хто тобі потрібен?

- Стас. Твій син, - терпляче повторила Антоніна. Недбало відпила трохи чаю, насолоджуючись тим, що Захар розгубився. Так, багатій, не сподівався почути подібне.

Але відчуття розгубленості швидко минуло. Спрацювала звичка все тримати під контролем, та діяти швидко. Захар Петрович награно розсміявся:

- Оце так заява. Молодого тіла захотілося?

- Вгадав, - кивнула жінка.

- Мене ти не осилила, так вирішила використати наївного хлопця? Та навіщо ти йому?

- Це вже друге питання, - відповіла жінка, - головне, це те, що він потрібен мені. Я хочу його отримати. І я його отримаю.

- Чому ти така впевнена? - холодно спитав чоловік, відчуваючи явне роздратування. Він піднявся на ноги, трохи не нависаючи над жінкою. Стас був його власністю, а мільйонер дуже не любив, коли зазіхали на  те, що належало йому.

Антоніна, не зніяковіла. Недбало почала колотити ложечкою чай, легка усмішка з’явилася на її нафарбованих вустах. Не так часто виходило вибити зарозумілого багатія з колії. Їй це вдалося…

Почекала, доки співбесідник сяде на своє місце. Захар, наче заспокоївся, але його насуплені брови говорили про те, що роздратування ще не минуло. Він чекав, коли Антоніна знову заговорить.  І та  не змусила себе чекати:

- Він, у тебе, рідкий красень, - серйозно промовила вона, і у її сірих очах спалахнули вогні. Так дивиться мисливець, перед тим, як накинути тенета на здобич, - постаттю та рисами обличчя схожий на тебе, а от волосся та очі… від тієї жінки, так?

- Допустимо, - байдужим голосом промовив чоловік. Він дістав нову сигарету і запалив. Робив вигляд, що не слухає, проте Антоніна, знала: колишній суджений слухає.

- Стас дійсно прекрасний. Дивлячись на нього, будь-яка жінка забуде де знаходиться. До того ж, він розумний та чемний, змушує вірити у те, що існує світлий бік життя та благородні вчинки.