Розділ 1

Вона знову йому наснилася… Хоча б уві сні мав змогу побачити чарівну усмішку та вродливе личко. Зазирнути у великі очі, сині, наче весняне небо. Помилуватися тією, кого  знав лише якусь мить… Повернутися у минуле, щоб відчути себе щасливим.

Стас повернув голову та подивився у вікно. На вулиці ще було темно, тому що стояла середина лютого. Хлопець хотів спробувати знову заснути. Потім подивився на годинник, стрілка показувала о пів на сьому ранку. Все одно, через півгодини вставати. Немає сенсу знову засинати. Сьогодні понеділок - початок учбового тижня. Отже він має їхати до університету, потім у нього похід до тренажерного залу, після чого треба сідати за домашнє завдання. До того ж, курсова робота… Зараз він має спуститися поснідати з батьком та надати йому повноцінний звіт.

Вуста Стаса мимоволі скривилися: скільки він себе пам’ятає, усе життя надавав звіт батькові. Зараз йому двадцять два роки, але він продовжує це робити. І скільки це ще триватиме? Щось підказувало хлопцеві, що кінця цьому не буде.

Юнак вирішив останні півгодини вільного часу подумати про щось приємне. Прекрасно знав, що приводом для роздумів стане вона. Білява дівчина, що вже чотири роки не давала йому спокою. Та, що лише раз, з’явившись перед ним, не бажала лишити його серце. Він не знав, як її звуть, де вона зараз, і, найголовніше, як її знайти. Просто вірив, що одного разу…

Хлопця аж підкинуло від несподіванки, коли задзвонив будильник. Цього разу не лишалося ніяких сумнівів, що пора вставати.

Стас швидко підвівся, змушуючи себе повністю вийти зі стану сну. У нього було рівно сорок хвилин на те, щоб привести себе в порядок та спуститися до сніданку.  Пішов до душової, звідти почувся шум води. Повернувшись до кімнати, вдягнувся у тонкий спортивний костюм, який дозволялося вдягати, коли у домі не було гостей, і вони з батьком були лише удвох. Ставши перед дзеркалом, почав акуратно розчісувати волосся, яке густими пасмами лягало рівними рядами, обрамляючи молоде, по-чоловічому, прекрасне обличчя.

У великому дзеркалі, на увесь зріст, відобразилася висока, струнка постать юнака, у самому розквіті молодої сили. Густе світле волосся, правильні риси обличчя, великі мигдалеподібні очі бірюзового кольору, рівні плечі та ноги… Здавалося, що той, хто створював цього юнака, явно був тоді у гарному настрої. Довершували повноцінну картину, ідеальні вуста, трошки повненькі, що додавали образу хлопця малесеньку краплинку жіночності. Рівно стільки, щоб це виглядало красиво, та очаровувало тих, хто бачив юнака, який нагадував собою скульптуру талановитого майстра.

Але… ці вуста дуже рідко усміхалися. Зараз, коли хлопець приводив себе в порядок, дивився на відображення з суворістю, наче запитував сам себе, чи вдалося йому довести все до ідеалу? Чи не впустив хоч якусь деталь?

Впевнившись, що нічого не пропустив, він штовхнув двері та вийшов назовні. Пройшовши коридор особняку, опинився перед широкими сходами, що вели на перший поверх. Спустився, пройшов до їдальні. У розкішному особняку, їх було дві: гостьова, де збиралися звані вечері та невелика, де могли приймати їжу лише члени родини. На разі, це був тільки він та його батько. Останній, нещодавно розлучився у четвертий раз, і тепер вони знову жили удвох.

Дві служниці накрили на стіл, і очікували доки господарі надійдуть до столу. Стас з полегшенням побачив, що батька ще немає. Якби той прийшов раніше, то хлопця б чекала догана за те, що спізнився. Навіть, якби він прийшов вчасно.

Стас підійшов до столу та сів на стілець. На столі стояли свіжі хрусткі тости, омлет, фрукти, кава та свіжевичавлений апельсиновий сік.

- Доброго ранку, - привітали його дві молоді служниці.

Той велично кивнув, зберігаючи, таке ж  саме, серйозне обличчя. Побачивши, як у дверях з’явився батько, хотів підвестися. Але останній, зробив жест рукою, велівши не вставати. Другим махом наказав служницям забиратися. Ті, наливши сік у склянки, відразу пішли.

- Доброго ранку, тату, - промовив Стас, коли батько, сів навпроти нього.

- І тобі, - промовив той, низьким, мужнім голосом. Від постаті зрілого чоловіка віяло неабиякою упевненістю та волею. Поряд із батьком, Стас одразу відчував себе слабким. Доводилося прикладати величезні зусилля, щоб не показувати цього.

- Ти не в діловому костюмі? - запитав Захар Петрович, беручи до рук філіжанку з кавою.

- Сьогодні, ні. Після пар я йду до тренажерного, тому вдягнув джинси та шкіряну куртку.

- Ту, у якій схожий на бандита? - спитав батько.

- Не зовсім… ти ж сам сказав, що не проти, щоб я її носив, - тихо парував хлопець. Знав, що якщо батько зробить наказ викинути куртку, це доведеться зробити.

Чоловік не відповів, Стас зрозумів, що батько дозволяє лишити куртку. Від цього юнак насмілився перевести дихання та взятися за перший тост.

- Скільки у тебе сьогодні пар? - продовжував допитуватися Захар Петрович.

- Три. Дві лекції, потім один семінар.

- Після них?

- Йду до тренажерного.

- Коли заняття англійською?

- Завтра.

- Чому у тебе заняття тільки тричі на тиждень?

- Двічі на тиждень я ходжу до тренажерного, останні дні дуже багато занять в університеті.