18(3)

Ще один портал – і ми… Ні, не в моїй квартирі, де лишилися всі мої зібрані в подорож торби. Ми були на березі моря!

- А де ми? – я покрутила головою і з подивом відмітила море, пляж, екзотичні дерева і просто нереальну спеку. Висновок напрошувався тільки один: - Ми що, в Бразилії?!

- Угу, - Рауль обійняв мене з-за спини. Розумний хід – так мені його стукнути не вдасться! А ой як хочеться! – Ти тільки поглянь, як красиво…

- А мої речі?

- Трохи пізніше, добре? Я хочу просто постояти з тобою ось так.

Дійсно, було дуже приємно стояти в обручі його рук і відчувати, як він лоскотно виводить пальцями візерунки на моїх зап’ястях. Спокійно.

- Скупаємося? – порушив мовчання Рауль.

- Я тільки за, але мій купальник лишився у валізі, - роздратовані нотки таки прорвалися крізь іронію.

- Можна й так.

- Не люблю в одязі – тканина до тіла липне. Неприємно, - мені на гадку спала непогана ідея. – Ану відвернися.

Зробив, як просила. Моє ж ти золотко!

Я зняла з себе майже весь одяг, лишивши тільки спідню білизну і зайшла в море майже по шию. Тільки після цього дозволила Раулю повернутися.

О, бачили б ви цей погляд! На мене ще жоден чоловік так не дивився!

«А це буде весело», - гмикнув Скепсис.

«Тікай», - з блаженною усмішкою дозволила Надія, ніжачись в обіймах Скепсиса.

Я попливла. Але не минуло і хвилини, коли мою ногу схопили і смикнули на себе. Я знову опинилася в обіймах. Ні, я ж професійно плаванням займалася! Так не чесно!

- Ти дуже швидко плаваєш. Я це ще на озері, коли тонула, помітила, - я широко усміхнулася, дивлячись в очі коханому.

- Навіть не нагадуй мені про той день. Ти хоч уявляєш, як я злякався?! А якби я не встиг тебе врятувати?! Це ж треба було додуматися…

- Буркотун, - докорила.

На це він нічого не сказав, зате поцілував. І о Боже, що це був за поцілунок!

У вирі почуттів я навіть не помітила, як він виніс мене на берег, після чого ми перемістилися в мою квартиру. Помітила, що стою в рідних стінах тільки коли почула веселе «тяф-тяф-тяф» мого любого цуцика.

- Ти ж моє Сонце, - я усміхнулася комочку шерсті і провела по його голові мокрою від солоної води рукою.

«З Рауля топ, шорти, босоніжки і магофон, які ми лишили на пляжі», - суворо записав у боргову книгу Скепсис.

Ой, точно!

- А мої речі?! Я ж їх на пляжі лишила!

- У мене, - мені продемонстрували стиснуті у всього одній широкій руці топ, шорти, босоніжки і магофон.

- О, супер, - я швиденько повернула собі своє і пішла у ванну – треба було змити морську воду.

Повернувшись, я  відправила Рауля у ванну, давши Раулю сухі сорочку й шорти мого брата (Михась часто в мене гостює, а щоразу таскати з собою речі йому в лом). Тоді нагодувала Сонечко і дістала пляшку шампанського, наспівуючи звичний мотивчик. Моє Сонце теж продемонструвало тягу до прекрасного і самовіддано мені підвивало.

- «Очі, бризкає шампанським в море, я напився відпливаю, ти назад не відпускай, ти смієшся через сльози»… - раптом мене обійняли зі спини і я, ніби виправдовуючись, пояснила: – Але в мене погано зі співом… Ну, ти в курсі, як ніхто. Ліпше оригінал увімкну.

- А мені все подобається. У мене після концерту на даху виробився такий собі… м… імунітет до твого виконання, - усміхнувся Рауль. Він забрав у мене з рук магофон, яким я і далі користувалася замість телефону (однаково різниці ніхто не помітив), і вкотре поцілував.

- От дідько, здається, я влипла, - прошепотіла, коли поцілунки перейшли до моєї шиї.

- І ти навіть не уявляєш, наскільки, - Рауль дуже підступно продовжив заціловувати мою шию, а я вже взагалі ледве на ногах стояла, і то – тільки завдяки його руці навколо талії. Спокусливо усміхнувшись, коханий спитав: - Вина?

- Шампанського, - відповіла я дивлячись в його п’янкі очі.

Після одного келиха найсолодшого в моєму житті шампанського і десятка ще солодших поцілунків я таки наважилась спитати:

- А ти правда не вірив тоді, що я тебе люблю?

- Правда, - усмішка на обличчі мого колишнього боса дещо зів’яла. - Розумієш, Софіє, я – нудний суддя. Часто мої рішення були несправедливо суворими і…

- Наша пісня гарна й нова… Рауль, - я взяла його обличчя в свої руки і, не втримавшись, поцілувала його в кінчик носа. - Я тебе кохаю. Ти правда хороший, а ця твоя самокритика… - я перевернула очі. – Якби ти справді був таким страшним, як кажеш, тебе би при дворі всі шугалися. Але ж ні – до тебе навпаки йшли, щоб ти їх розсудив і покарав винних. Говори, що хочеш, але тебе там всі реально поважають. Я ж бачила.

- І як ти це робиш? – він потерся щокою об мою руку. – Щойно жити не хотілося, а тепер на душі світло стало.

- Просто я тебе люблю, - я міцно його обійняла і мило спитала: - Віддаси магофон?