18 (1)

Повільно минули два тижні. Повільно, але, на диво, продуктивно.

Я багато чого встигла за цей час.

Повернулася до свого міста. Сплатила оренду квартири за ще один місяць. Остаточно вийшла зі стану хандри. Замовила білети на літак в Бразилію, куди лечу вже сьогодні. Почала писати книгу. Я навіть знову почала ходити на бальні танці!

Але я надто поспішаю.

Щодо мами, то вона моїй шаленій розповіді відразу повірила. Навіть фото показувати не довелося. Наші з нею стосунки перебувають на такому рівні довіри, що навіть в таку фантастичну нісенітницю, як потрапляння в інший світ, мама повірила. Так, їй складно було усвідомити це все, але вона ані секунди не сумнівалася в моїх словах.

Єдине, що вона з суворим виглядом спитала, вислухавши мою розповідь, було: «Чому не сказала одразу?» Мама трохи образилась на мене за брехню про «роботу за кордоном», але майже одразу ж пробачила. Не вміє вона довго ображатися. Це в нас сімейне, в принципі.

Коли тато з Мишком ввечері прийшли додому, то заобіймали мене ледь не до півсмерті. Вони так зраділи тому, що я вдома, що навіть не питали нічого. Але від них зовсім не сховався мій пригнічений стан і заплакані очі…

Ввечері, коли я підійшла до маминої з татом спальні, щоб, за традицією, сказати «добраніч», я вкотре зрозуміла, яка в мене крута сім’я.

- Нашому Сонечку розбили серце? – серйозно спитав тато.

Відповідь мами я не слухала – мерщій кинулася до своєї кімнати і довго плакала. Мишко, який саме йшов на кухню попити води, мене застукав за цією мокрою справою і щедро запропонував використовувати своє плече у власних потребах. Десь до півночі, поки я не заснула, він гладив мене по голові і говорив, яка хороша, а о п’ятій ранку пішов на роботу…

Це я тільки запевняти себе і всіх навколо можу, ніби я сильна, а насправді нюня-нюнею, не те що завжди крутий і спокійний Михась. Але кажуть, самонавіювання допомагає. От і перевіримо.

Психіку Мишка і тата ми з мамою все ж пожаліли і розповіли їм усе акуратно, протягом днів трьох, а то вони ж мене так опікають, що і звідси Рауля дістати зможуть. Якось.

Любов моє передчасне повернення, м'яко кажучи, дуже здивувало. Можна сказати, вона була в шоці. Щойно я їй написала, що вже у мами, вона спитала: «Стоп. А як же красунчик-бос?» і одразу після цього: «Ні. Нічого не кажи. Мені приїхати?» Я відповіла, що скоро повернуся до себе на квартиру – тоді й зустрінемося, щоб їй не їхати в моє рідне місто. Але мені так тепло на душі від її турботи стало…

Пощастило мені з сім’єю і з подругою. Дуже пощастило.

А коли ми з Любов’ю зустрілися, це було просто щось із чимось!

- Розказуй! – подруга без стуку ураганом залетіла в мою квартиру і вимогливо вп’ялася в мене очима. – Що пішло не так?!

- Може, ти все ж роззуєшся і зайдеш?

Любов несхвально похитала головою, але таки роззулася. Тоді урочисто дістала з рюкзачка пляшку вина і пішла на кухню.

Я дала їй свій магофон з фотками і, п’ючи вино, розказала, що встигла пережити.

- Ммм, дракон такий гарний!

- Рауль казав, що вони ще й людської форми можуть набирати, але я ні разу не бачила.

- Ти ж правда кохаєш. Чому не сказала йому про це?

- Кому? Дракону?

- Раулю!

- О, звісно, я ж мала повиснути в нього на шиї і зізнаватися у вічному коханні! – я з такою силою поставила пустий келих на стіл, що він ледь не розбився.

- Тобто по-твоєму, краще відпустити, можливо, єдиного чоловіка у Всесвіті, який тобі підходить, навіть не поговоривши з ним?!

Повисла важка пауза. Я втомлено закрила долонями обличчя і спитала:

- Люб, що ти від мене хочеш?

- Нічого. Я просто хочу, щоб ти була щаслива, - подруга встала, обійшла стіл і міцно обійняла мене зі спини. – Та й… Те, що з тобою сталося… Частково це моя провина.

- Що? – я виплуталася з її обіймів і повернулася, глянувши в очі Любові.

Вона винувато прикусила губу.

- Розумієш, я вчуся в універі…

- Я знаю.

- І у мене захист дипломної недавно був. А спеціальність у мене… Ну… Трохи специфічна, на твій погляд.

- Кажи вже.

- Я богиня кохання, - і зажмурилась, наче боялася, що я її зараз стукну.

- Тобто ти і є та сама богиня? Це ти порадила Раулю найняти мене на місце принцеси?

- Угу, - привідкрила одне око. – Ти сердишся?

- Є трохи. Але не за те, що ти мене туди відправила, а за те, що нічого мені не розповідала. Ми ж найкращі подруги, щоб тобі!

- Вибач. Я… мені шкода. Правда.

Я зітхнула і налила нам ще по келиху вина.

- Тобто я – твій диплом?

- Типу так, - подруга повернулася на свій стілець і стала гризти нафарбований ніготь. Через цю її дурну звичку Люба до манікюрниці вдвічі частіше від мене ходить. – Розумієш, на Землі ти б так нікого і не покохала. Я це з першого погляду на тебе зрозуміла. Не питай, як саме – то божественні штучки, - вона випередила моє питання. – Тоді я стала шукати чоловіка, який би тобі підійшов. Спочатку, знаючи твою любов до всяких пухнастиків, шукала перевертня, але ти з їх видом абсолютно несумісна. Тоді грішила на ельфів, ти ж свого часу вмирала за Леголасом, але там теж глухо. На черзі були вампіри, гноми, наги, дракони, орки… і ще якась раса, ніяк не згадаю. Коротше, намучилася я з тобою, Соню. Ти просто унікум якийсь. Я серйозно переживала, що взагалі не знайду тобі пари. Але потім я знайшла Його. Ви з Раулем ідеально підходите одне одному, повір мені.