17

Знаєте, як це приємно – прокинутися в обіймах коханого?.. От і я не знаю.

Втім, проїхали.

Попри розбите серце і пов’язане з цим похмілля вже о сьомій ранку я була вмита, твереза і сповнена рішучості повернутися додому з чесно заробленим капіталом. Подивившись на свої випрані й акуратно складені на стільчику футболку, шорти, піджак і кеди, вирішила, що тут мене неправильно зрозуміють, якщо вийду з покоїв у такому вигляді, тому вдягнула фіолетову сукню з гардеробу принцеси, що лежала поруч на кріслі.

Через головний біль, через “не можу” перерахувала монети, які були на тумбі біля ліжка, додала до них аванс із рюкзака, і вийшло рівно триста п’ятдесят монет. Я довго шукала, але не знайшла ані записок, ні… Нічого. Взагалі.

«О ні, він мав розстелити перед тобою червону килимову доріжку і галантно провести за ручку до самої квартири», - зі злим сарказмом мовив Скепсис.

Саме цей сарказм мені зараз і треба. Я маю злими копняками розворушити себе і рухатися далі.

Так, Рауль зараз, швидше за все, у себе в кабінеті – дороблює всі справи перед виходом у відпустку і передачею своїх повноважень Луніті. Отже, поки він зайнятий, треба йти до короля і повідомляти про звільнення, щоб з його незамінним першим міністром, не дай Боже, не зустрітися після вчорашнього. Щоб остаточно звільнитися, мені треба спекатися цього браслета, що мене із замком пов’язує, а його до цього, здається, король Рофіно носив.

У кабінеті короля не було. Зате була королева.

- Доброго ранку, ваша величносте, - я зробила реверанс, тихо радіючи, що скоро мені цього вже не доведеться робити.

- Якщо він добрий, - прекрасна жінка втомлено потерла очі.

- Щось сталося? – обережно поцікавилася я. Мені Мерседес подобається, тому я щиро хвилювалася за неї.

- Не виспалась, - недобрий погляд на мене. А я що? Мені вчора було погано, робила, що могла, щоб витягнути себе з хандри. Совість спить, тож мені взагалі не соромно. – Мене більше дивує ваш нормальний вигляд, зважаючи на нічний концерт.

- Молодість має свої переваги. Можна всю ніч не спати, але почуватися відносно добре.

- Може й так… Слухайте, Софіє, я не маю права втручатися, але все ж скажу… Ви не повинні йти, якщо хочете лишитися, - вона проникливо поглянула мені в очі.

- Все ж я піду. І це нагадує мені про те, навіщо ж я потурбувала вас, - я показала королеві золотий браслет.

- Ну от, знову доведеться жити в сірості уяви мого чоловіка, - скривилася її величність.

- То, може, ви вдягнете?

- У мене з цим ділом ще гірше. Я правитель, математик, законодавець, але з фантазією у мене все сумно. Гм… Треба буде з Лунітою про це поговорити. Хоче правити самостійно? Хай вигадає нормальний замок.

- Хороша ідея, ваша величносте. Але дозвольте сказати, що ніхто не може бути талановитим геть у всьому. Алегрії дуже пощастило з правителями.

Королева підморгнула і, вставши з-за столу, повела мене на вихід, дорогою віддавши наказ Касміро вивести всіх із замку у зв’язку з перебудовою.

Яка ж Мерседес класна! Велична, добра, мудра, неймовірно красива, хоча має двох дітей… Серйозно, у неї вічна молодість? Може, Мерседес, як Дженіфер Еністон чи Шер? Теж так хочу!!!

Поки народ тільки готувався вийти з замку, я збігала попрощатися зі Сципіо. Прощалися ми недовго, але дуже емоційно. Коли я тільки прибігла, пегас дуже зрадів і хвалився, що тепер він може виходити зі стійла, коли тільки схоче. А ще в нього вчора вийшло злетіти аж на рівень даху стайні! Коли ж я сказала, що вже сьогодні маю повертатися додому, він засмутився і перестав збуджено тупцяти. Здавалося, навіть його грива сумно опала. Але водночас він дуже мудро на мене подивився і сказав, що ми ще обов’язково зустрінемося. Він це знає. Я не стала його засмучувати запереченням і, обійнявши насамкінець Сципіо, швидко повернулася до королеви.

Скоро до нас у дворі приєдналися всі мешканці і працівники палацу. Оперативненько. Мені це нагадало тренування пожежної евакуації в школі: так само шумно і цілком безпечно.

Скоро до нас із Мерседес приєдналася її сім’я в повному складі, а також Амадео з Карлосом, Зауранум, добродій Касміро… Антоніо з червоним відбитком ніжної дамської ручки на щоці теж скоро підтягнувся. Він із обожнюванням поглядав на розлючену принцесу, яка швидко крокувала перед ним. От тобі й маєш! А як же його любов до скромних дівчат? Джан, який, схоже, лишився тут на ніч, теж був чимось роздратований, але мені привітно кивнув. Лисичка про щось із усмішкою розмовляла з Дементором, а його сестра хитро поглядала на цю парочку. Ми з Лобелією перезирнулися і сховали розуміючі усмішки.

Рауль теж був тут. Наші погляди зустрілися лише раз, і то всього на мить. Він чіпко примружився, ніби хотів прочитати щось в моїх очах, але я швидко відвела погляд. Дивитися в ті п’янкі очі надто боляче. Втім, я все ж встигла відмітити, що перший міністр сьогодні був злий, сонний (ха, не минув мій нічний концерт без слухачів) і занурений у власні думки.

Решту народу я не знала, але всім ввічливо усміхалася.

Після кивка королеви я урочисто віддала королю браслет, що пов’язував мене із палацом, підлаштовуючи будівлю під мою свідомість. Мить – і мій «Нойсвинстайн» зник, а на його місці постала велична міцна споруда, що нагадувала середньовічну фортецю. Трохи сіра, трохи нудна і трохи депресивна. Нічого з цього я, звісно, не сказала – це ж творіння уяви короля!