13(3)

Я вже була доволі втомлена, але справи цього довгого дня ще не завершилися. Я, Рауль, Зауранум та Укаш повинні були провести ритуал під місяцем, щоб зв’язатися з батьками малого.

- Сподіваюся, ти виплатиш мені понаднормові, - я штурхнула проблемодавця плечем, поки ми в повній темряві йшли до зручної для ритуалу галявинки в парку.

- І не сподівайся, - гмикнув цей тиран і деспот.

- Злий ти, піду я від тебе.

- А я тебе не відпущу нікуди.

«Ну він і дає-е», - шоковано протягнув Скепсис, а Надія ледь не зомліла.

Моє завдання у проведенні ритуалу було маленьке: тримати кристал-освітлювач і перекладати команди Укаша. Всю чорну роботу за нас робили Рауль і Зауранум. Вони змішували трави, палили їх, ходячи по колу, а тоді посипали попелом цих трав певні промінчики кола з піску. Це коло Рауль з самого початку насипав – спеціально мішок піску притягнув. А ще він зробив кілька рисок, які виходили назовні, ніби промені. Прямо сонечко вийшло.

Коли всі містичні дії були виконані, малий попередив нас, що його батьки нас побачити і почути ніяк не зможуть, так що нам з ними говорити не варто, а тоді став шепотіти якісь слова, так тихо, що я не могла почути. Тільки вкінці свого монологу малий виставив долоні в бік центру «сонця» і крикнув:

- Якшит! Шанайя!

Раптом в колі з’явилися дві постаті, ніби зіткані з місячного сяйва: чоловік та жінка. Обидва наги.

- Укаш! Ти живий! З тобою все добре? – схвильовано спитала жінка.

- Так, мамо. Мене викрала одна зі жриць Яванни, але я втік і опинився за Межею. Зараз я живу в місцевого короля.

- Але ж там самі варвари! – вжахнувся чоловік-наг – аж за серце вхопився.

- Вони не варвари. Про мене добре дбають. Особливо одна дівчина. Її звати Софа, і вона розуміє нашу мову. Але я за вами дуже сумую і хочу додому.

- Ми завтра ж приїдемо, чуєш? Попередь там усіх, щоб не напали на нас, коли ми прибудемо.

- Добре, мамо.

Чоловік хотів ще щось сказати, але фігури з місячного сяйва розвіялися – місяць сховався за хмару.

- Про що вони говорили? – пошепки спитав Рауль дорогою назад.

- Час вам знайомитися з сусідами, - я гмикнула. – Чекайте завтра в гості короля і королеву нагів.

- Рофіно буде в захваті, - скривившись, із сарказмом мовив проблемодавець. – В нас мало часу. Я відведу малого в його покої, а ти йди зараз на вечірку. Після свята до тебе в покої прийде Альваро і зніме ілюзію. Мене не чекай, бо я маю доповісти про все Рофіно і попередити його про гостей-нагів.

План мені подобався. Особливо та частина, в якій з мене знімають ілюзію, і я засинаю. Але виникла одна проблема. Укаш навідріз відмовився відходити від мене бодай на крок. Хлопчик навіть спати зібрався разом зі мною. Я нічого проти не мала, чого не скажеш про Рауля. Мій проблемодавець чогось наче не довіряв змієняткові.

Зрештою, мені набридло перекладати двом впертим чоловікам їхні аргументи і поклала кінець суперечці, сказавши, що нічого поганого не станеться, якщо сьогодні вночі я побуду з Укашем, адже йому лячно в новому оточенні, і забрала його з собою на вечірку.

Зараз я, як ніколи, розуміла злість Герміони, коли вона рявкнула Гаррі: «Я не сова!».

Цього разу прощальна вечірка була значно енергійнішою, ніж попередня, адже діджеєм була я! Я перекинула свій плейлист на місцевий аналог колонок і увімкнула свою улюблену музику. Танцювали усі. Ретро рулить!

- Пут мі ап, пут мі даун, пут май фіт бек он зе ґраунд, пут мі ап, тейк май харт енд мейк мі хепі-і… Я-я-я коко джамбо, я-я є… - я саме танцювала з Укашем і підспівувала цій безсмертній пісні, коли серед натовпу вихопила поглядом Амадео з Карлосом.

Хлопці стояли біля стіни і мило про щось говорили, причому Карлос трохи почервонів. Отже, таки встановили контакт. Добре-добре. Я широко усміхнулася Амадео, коли він глянув у мій бік, і помахала йому, а тоді, тамуючи свою радість за цих двох, почекала, поки вони підійдуть до мене.

Виявляється, я та ще сваха!

- Принцесо, я не знаю, як вам дякувати, - Амадео взяв мої руки у свої.

- Подякуєш, коли ви двоє одружитеся.

- Ми збираємося це зробити вже через місяць.

- Ого! А ви часу не гаєте! То, може, мені прямо зараз оголосити, що ви залишаєте відбір?

- Якщо ваша ласка, принцесо, - Карлос зі вдячною усмішкою мені вклонився.

Я лишила Укаша на цих голубків і, вийшовши на середину зали попросила хвилинку уваги. Музика стишилася, пари перестали танцювати, і тільки збуджений гомін тихих голосів зараз звучав у залі.

- Можете не хвилюватися, я не заберу багато вашого часу. Вже скоро ви зможете повернутися до танцю і шампанського! В мене є кілька слів, які я дуже хочу сказати. Для мене честь приймати гостей на цій вечірці. І хоча привід для неї доволі сумний з огляду на недавній суд над Доном Жуаном, я однаково рада вас всіх тут бачити. Цей відбір приніс нам усім різні емоції. Було всяке. Але що можна сказати напевне, так це те, що він став місцем єднання сердець! Я рада оголосити, що Карлос і Амадео, які за цей тиждень стали моїми хорошими друзями, знайшли своє справжнє кохання! Саме тому вони відмовляються надалі брати участь у відборі! Будьте щасливими, мої друзі, - я взяла у слуги шампанське і, відсалютувавши голубкам, зробила ковток. Я навмисне не уточнила, що вони разом. Хай самі вирішують, коли про це оголосити. – Але правила відбору вимагають від мене твердості. Тиждень добіг кінця, і я однаково повинна виключити одного з чинних учасників. Отелло, Антоніо, Санчосе, підійдіть до мене, будьте ласкаві… Добре. Кожного з вас можна з певністю назвати гідним і мужнім чоловіком. Я мушу зробити цей складний вибір, хоча до кожного з вас я маю деякі почуття…