13(2)

Дворецький привів мене в шикарне місце: тут цвіло кожнісіньке дерево! Літо надворі, а тут усе біле від цвіту, наче в травні! Сказитися просто! Мммм, а запах…

Добродій Касміро, помітивши мій вражений вигляд, пояснив, що десь років чотириста тому це місце зачаклував королівський маг Тіонірум в якості весільного подарунку принцесі Есмеральді. Чаклун знав, як сильно принцеса любить цей потаємний куточок саду в час цвітіння, і витратив чимало сил, щоб назавжди зупинити час для цього місця, адже він був таємно закоханий в Есмеральду. Зворушена цим дарунком, вона відмовилася виходити заміж за нав’язаного їй родичами нареченого і таємно побралася з Тіонірумом. З того дня вони жили довго і щасливо.

- Кращих короля з королевою Алегрія досі не знала. Їхній син теж був доволі хорошим королем, але все ж йому було далеко до величі своїх батьків, - із задумливим виглядом завершив оповідь дворецький. Тоді він, наче турботлива бабуся, ще з триста разів перепитав мене, чи добре я почуваюся, приніс мені склянку води і вже тільки після цього лишив у спокої – пішов до замку виконувати свої обов’язки.

Я ж прополоскала принесеною водою в роті, скривилася, злегка вилаялася під носа в адресу місцевого Казанови і, нарешті, змогла заспокоїтися.

«Зате уяви, якими щасливими ти тих обманутих дівчат зробила», - ніжно усміхнулася Надія, погладивши Совість по теплій лусці на морді. Дракониха ледь чи не муркотіла від задоволення.

Спішити мені було нікуди, тож я вирішила посидіти спокійно в альтанці, милуючись цим по-казковому чарівним місцем.

Як же тут все-таки красиво! Тихо і спокійно. Сад квітне, пахощі просто запаморочливі.

Я знову вдихнула на повні груди. Вдома такого ніде, мабуть, нема: всюди цивілізація, щоб їй гикалося! Все-таки я, мабуть, не в той час народилася, треба було в минулому приходити у світ. В епоху Елізабет Бенет, наприклад. Хоча, тоді з жінками не дуже добре обходилися… Може, справа не в часі, а у світі? Може, дійсно лишитися тут жити? Робота у мене буде, як не крути, бос хороший. До того ж рівноправ’я тут не пустий звук. Достатньо лише подивитися на короля з королевою, які ділять між собою обов’язки, чи на Луніту, яка має стати королевою, хоча в неї є молодший брат.

А що? Нікому не зашкодить, якщо я попрошу Рауля лишити мене в цьому світі з можливістю зрідка навідувати батьків… навідувати маму… Може, я навіть зможу привести їх сюди у гості.

А мамі б тут сподобалося. У вічно квітучому саду, я маю на увазі. І її улюблена пісня про квітучу черемшину і калину прямо в тему. Захотілося увімкнути – і я не стала відмовляти собі в приємності. Буду слухати пісеньку в садочку, в тихому куточку і ждати свого вівчаря. Тут і черемшина, і калина квітнуть. А ще яблуні, вишні, абрикоси, жасмин… І як воно все може квітнути водночас?..

Я сама не помітила, як почала тихенько підспівувати:

- Всюди буйно квiтне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина. Вiвчара в садочку, в тихому куточку, жде дiвчина, жде…

Люблю цей куплет. Ніжна природа, тремтливе кохання… Колись я слухала цю пісню і просто плакала… Чого, питається?..

О, а ось і мій вівчар показався біля хвіртки саду. Горда, темна фігура різко виділялася на фоні біло-рожевих квітів.

- Ось i вечiр – вiвцi бiля броду, з Черемоша п'ють холодну воду. У садочку вiвчара стрiчає дiвчинонька, що його кохає, - завершила я пісню.

Стоп. Щось пішло не так! Не кохає дівчинонька нікого! Рауль мені просто подобається! Крапка. І чого це я тут так почервоніла?! Це просто пісня! Просто пісня! Заспокойся, Софіє!

Я вимкнула музику до того, як Рауль підійшов до мене, зграбастав у ведмежі обійми і тоді розцілував у обидві щоки.

- Ти – чудо! – сказав він на завершення, чим остаточно збив свою вірну підлеглу, тобто мене, з пантелику, і сів поруч на лавку.

- Ем… З тобою все гаразд? Не перепрацювався? Може, вихідний візьми?

Проблемодавець широко і дуже-дуже щасливо усміхнувся.

- Рауль, не лякай мене…

- Сонечко, ти хоч уявляєш, скільки листів зі скаргами я отримував на молодшого лорда Жуана?

- Підозрюю, що багато?

- Сотні! Але нічого зробити я не міг. Відкрито свідчити ніхто не хотів, та й помсти від його сім’ї багато хто боявся. У мене навіть відмовити йому в участі у відборі не було вагомих підстав. А ти сьогодні дала мені таку чудову можливість відіслати його куди подалі! Жуана, до речі, щойно дискваліфікували. Я нашого короля таким злим, як коли він відчитував твого кавалера, вже давно не бачив, – Рауль аж світився.

«Як мало треба людині для щастя, - похитав головою Скепсис, склавши руки на грудях. – Просто вирішіть її проблему».

- Слухай, Рауль, у мене тут питаннячко… Як Кармен з дівчатами взагалі до нас дійшли? Тут же на кожному кроці варта.

- Ну, можливо, я дав певні накази не перешкоджати юним панянкам творити справедливість. Ти їх пожаліла, і все пройшло як по маслу.

- Але чому ти мені нічого не сказав? Ми ж бачилися зранку.

- А я тоді й не знав нічого. Дізнався про місію юних леді вже коли ти була на побаченні з Жуаном. Схоже, вони спонтанно вирішили захистити тебе від того ідіота. І дуже допомогли мені. Треба буде прослідкувати, щоб у дівчат була хороша робота чи вигідний шлюб. Особливо у Кармен – вогонь, а не дівчина, - Рауль із захопленням прицокнув язиком.