13(1)

На обід я йшла разом із малим. Йшли мовчки, об’єднані спільною метою. Обом нам потрібен був Рауль.

Укаш повинен віддати йому список трав для ритуалу, а я була сповнена рішучості попросити проблемодавця про зустріч десь у тихому місці. Коротше кажучи, я вирішила запросити його на побачення і викласти йому все, як є про свої почуття.

Малий свою місію виконав без проблем, а от мені не пощастило.

Під кінець трапези, коли я вже набралася сміливості заговорити до золотодавця, Дон Жуан нахабно заявив, що веде мене на побачення в парк. Тоді я і згадала, що я тут ніби працюю.

Довелося відкласти поліпшення свого особистого життя до кращих часів. В принципі, нічого нового.

«Уявляєш? Ти йдеш на побачення з Доном Жуаном», - хіхікнула Надія. Сьогодні в неї був прекрасний настрій.

Сподіваюся, коли я розповім про це Любові і покажу їй купу фоток зі своїми «кавалерами», драконом і пегасом, а ще таємні, часто змазані фото Рауля, зроблені мною на пам’ять крадькома, вона не подумає, що я збожеволіла.

Казанова все водив мене парком, намагаючись бути якомога ближчим до мене: то за талію обійме, то зайвий раз ручку поцілує, то палкий погляд на мене кине… Коротше, бабій – він і в Африці бабій. Тьху.

- Луніто, ви схожі на зірку, що впала з неба, щоб навіки полонити моє серце. Не будьте жорстокою, прийміть мої почуття, подаруйте мені свій перший поцілунок.

«А з чого він взяв, що це у принцеси буде перший поцілунок?» - вигнув брову Скепсис.

«У нас це вже далеко не перший був би, - задоволено усміхнулася Надія. – Але його однаково не станеться. Хі-хі».

«Ростеш, колего», - захопився Скепсис.

- Скажіть бодай щось, принцесо, не мучте мене, не травіть мені душу!

- Доне, відкладімо розмови про почуття. Може, розповісте мені про свою сім’ю? – без особливої надії спитала я.

- Навіщо? – Дон Жуан здивовано округлив очі.

- Ну, зазвичай на першому побаченні говорять про сім’ю, про захоплення…

- О, я можу розповісти про захоплення! Я захопився вами, принцесо! Ви підступно взяли в полон моє серце своєю красою!

«І на це бодай хтось хоч колись купився?» - перевернув очі Скепсис.

Загалом, я змирилася зі своєю гіркою долею і припинила жалюгідні спроби поговорити про щось, окрім амурних почуттів Дона Жуана до мене. Сумніваюся, що ці почуття взагалі у нього є, але все ж…

Я почула гомін явно жіночих голосів, який все наближався. І ці голоси були очевидно чимось не задоволені…

«Тікай», - пискнула Надія.

«Тобі нагадати про пропущені заняття фізри і про пишну сукню до п’ят?» - вигнув брову Скепсис.

Загалом, тікати було б доволі дурним вчинком, тож я вирішила зустріти небезпеку лицем до лиця.

З-за повороту назустріч нам з Доном Жуаном, який взагалі не помітив нічого дивного, вийшов чималий гурт розлючених молодих дівчат. Вони підійшли до нас і завмерли в нерішучості. Вони мовчали. Невже це все ревниві шанувальниці місцевого Казанови, і зараз вони мені трохи личко підправлять?

- Доброго дня, шановні панянки, - я типу привітно й безтурботно усміхнулася. – Чим можу вам допомогти?

Дівчата зробили реверанси, хто як умів, а тоді наперед вийшла чорноволоса красуня в сукні, простішій від моєї, але однаково красивій і пишній.

- Ваша Високосте, моє ім’я – Кармен. Дозвольте мені повідомити вам про мету нашого візиту, - вона ще раз зробила доволі елегантний реверанс, що остаточно видало в ній аристократку, хоча прізвища вона зумисне не назвала.

- Так, будь ласка. Я слухаю, - я так само доброзичливо усміхнулася, імітуючи янгола.

«Якщо з тобою знову щось станеться, Рауль тебе точно приб’є, - зітхнув Скепсис. – Спершу вилікує, а тоді приб’є».

Гм, до речі, десь поблизу мають бути його люди. Та й Франческо кроках в десятьох від мене стоїть. Якщо вони не втручаються, то все добре… мабуть.

- Ваша високосте, ви не повинні пов’язувати своє життя з цим… негідним і нікчемним чоловіком, - дівчина тицьнула пальцем в місцевого Казанову, але навіть не глянула на нього.

Я повернула голову в бік свого сьогоднішнього кавалера, і що, як ви думаєте, я побачила? «От лажа! Що робити?!» - читалося у нього на обличчі. Страх, злість, паніка, тяжкий процес мислення… Коротше, щось тут нечисто.

- Принцесо, нащо вам слухати якусь просту баронессу? – він скривив губи, наче говорив про якесь сміття. – Вона тільки й думає про те, щоб отримати місце при дворі. І її не хвилює, наскільки брудними можуть бути мет…

- Тихо, Доне. Продовжуй, Кармен. Я вислухаю тебе.

- Цей хлопець…

- Замовкни! – істерично вискнув Дон Жуан. – Як ти взагалі смієш говорити про мене якісь дурниці в моїй присутності?! Та ще й таким тоном, наче мене тут взагалі немає?!

- Я просила замовкнути, - я холодно подивилася на цього типа, який викликав все більше відрази. – Якщо ви невинні, лорде Жуан, то вам нема чого боятися.