10

Цього ранку настрій у мене був ще паскудніший, ніж на побаченні з Дікапріо, тож нічого хорошого від цього дня я не чекала. По-перше, після виття Дементора сон як рукою зняло, і я не могла заснути години до четвертої ранку. По-друге, відчувши ранковий біль в животі, який ні з чим не порівняти, я зрозуміла, що червоні комісари вирішили навідатися до мене саме сьогодні. Супер. День обіцяє бути просто незабутнім. Гр-р.

Правда, я відкинула песимістичний настрій доволі швидко, коли після сніданку Дементор запросив мене в дивовижне місце. Нізащо не вгадаєте, куди! В оперу! Я мріяла про це ще відтоді як вперше подивилася «Привид опери» років десять тому! Аааа! Не можу повірити! Боже, та навіть факт того, що це побачення саме з Дементором, не зіпсує мені кайфу споглядання Опери!

Мого позитивного настрою не похитнуло навіть те, що я мусила до обіду просидіти в кабінеті Рауля, а потім йти з ним на слухання якоїсь справи, бо правило «ані на крок не відходити» ніхто ще не скасовував. Втім, я не надто переймалася цією незручністю, бо в мене з собою були книги, магофон, навушники, папір і простий олівець, тож я то читала, то малювала, то, тихенько посміюючись, дивилася «Люцифера». От давно хотіла почати дивитися цей серіал, але все ніяк: то робота, то інші справи… Переважно робота.

Коротше, коли під вечір опинилася у своїх покоях, я вже була в настільки хорошому настрої, що почала плекати надію на приємне проведення вечору.

Боже, це не робота, а відпустка якась! Живу в палаці з режимом ол-інклюзів, займаюся, чим хочу, мрії здійснюються одна за одною… Просто казка. Навіть додому повертатися не хочеться. Тобто я б залюбки іноді їздила додому побачитися з рідними і позависати з подругою, але постійно жити там так нудно…

Я крутилася перед дзеркалом і з майже дитячим захопленням розглядала себе з усіх сторін. Гелена розстаралася на славу і зробила з мене справжню ляльку. Вона одягнула мене в оксамитову вечірню сукню насиченого синього кольору і зробила на голові високу зачіску, закріплену купою дрібних шпильок-зірочок і великим блискучим місяцем-серпиком. Я ще не намилувалася собою, коли раптом до моїх покоїв увійшли.

- Рау… - я скосила очі на Гелену і вчасно виправилась: - Дядечку! Рада вас бачити, хоча ваш візит і захопив мене зненацька.

- Невже?

- Так, я просто чекала, що мене буде супроводжувати мілорд Фанчо – мій кавалер на цей вечір, - говорячи це, я спеціально приглядалася до обличчя «дядечка» в дзеркалі, намагаючись не пропустити жодну емоцію. Самій же цікаво чи то я собі все понапридумувала, чи в нього дійсно є до мене якісь почуття. Але цей павук, добре загартований в розплутуванні павучих тенет замкових інтриг, і не думав показувати мені жодну емоцію… якщо у нього взагалі з’явилися в цей момент якісь емоції.

- Не хвилюйтеся, принцесо, ваш кавалер незабаром приєднається до нас, - в його очах читалася легка іронія, яка давала зрозуміти, що він думає про «мого кавалера». – Так вийшло, що я придбав білети для себе і моєї дами поблизу ваших з лордом Фанчо місць, тож я подумав, що було б добре піти в оперу разом. До того ж з мого боку було б необачно залишити мою дорогу племінницю саму поза межами її покоїв, а про те, щоб відпустити вас без нагляду за межі замку, не може бути й мови. Особливо зважаючи на недавні неприємності. Відверто кажучи, принцесо, мені вже навіть незручно дивитися в очі нашому цілителю!

Он воно як?.. То в нього є дама…

«І це все, що ти почула?» - Скепсис приречено зітхнув і перевернув очі.

«А більше й не треба, - буркнула Надія, роздратовано складаючи вже готові нести її під самі хмари рожеві крила. – Все, на цей вечір я вас залишаю. Вічно так».

«Куди ти?» - занепокоївся Скепсис.

«А яка різниця? Сьогодні розважайтеся без мене».

«Та кинь ти. Відіграємося», - Скепсис недобре посміхнувся в бік Рауля, а Надія вже залізла в свою мушлю депресії.

- Не варто було так турбуватися, дядечку, - медово усміхнулася, намагаючись не показувати, наскільки мені неприємні його слова. – Я вже доросла дівчинка. Та й думаю, що лорд Фанчо навряд чи дав би комусь мене скривдити. Натомість я переживаю за вашу леді. Вона не буде почуватися ображеною, якщо ви зустрінете мене, а не її?

- Моя супутниця – сестра лорда Фанчо. Вони прийдуть разом. Вона не образиться.

- Приємно це чути.

Тоді ми вийшли з моїх покоїв і в напружений та неприємній тиші пішли на вихід. Мені не хотілося говорити через вкотре зіпсований настрій, а чому мовчав Рауль я не знала… та й не хотіла знати, якщо чесно. Можливо, я перебільшую. Та я точно перебільшую! І взагалі всі ці почуття абсолютно не логічні. У мене ж взагалі не було ніяких підстав розраховувати на взаємність. Схоже, я таки переплутала звичайну дружню турботу і романтичні почуття. Як же… неприємно.

Нічого, переживу. Повернуся додому – одразу заведу собі песика. От він буде завжди мене любити, незважаючи ні на що. Та й план поїздки до Бразилії ніхто ще не скасовував…

На ґанку ми зустрілися з Дементором і, я так розумію, його сестрою. Поки леді Лобелія Фанчо робила ввічливий реверанс, я встигла її добре роздивитися, від чого мій настрій ще більше погіршився. Шикарна висока брюнетка з правильною фігурою, красивим обличчям, кокетливою родимкою над губою і живими карими очима, які аж горіли наче вуглинки. Вони з Дементором схожі зовні, настільки, що кожен міг би з певністю відмітити між ними родинну схожість, як і те, що Лобелія серед цих двох – головний баламут і заноза в одному місці батьків. Це видно вже тільки з її лукавого погляду.