9(1)

«Угу. Просто друг. Аякже. І тому він тобі снився всю ніч», - позіхнув у моїй голові Скепсис, щойно я прокинулась.

Цієї ночі сон був реально класний! Ми з Раулем рятували Землю від нападу інопланетних загарбників! Я була Тоні Старком, а Рауль – Локі. Ох, костюм Залізної Людини – це моя мрія від першого перегляду цього фільму! Він би так спростив життя! Треба на роботу? Зараз прилечу! В повітрі ж заторів нема. Треба до мами в гості до іншого міста? Та без проблем! Я – швидкість!

«Але ж сни Софії не носили романтичного характеру, - заступилася за мене розважлива Совість. Бодай хтось тут на моєму боці. – Від Рауля залежить чи отримає Софія зрештою золото. Плюс до того вони часто бачаться, так що Рауль у її снах – цілком нормальне явище».

Дожилася: мої думки вже між собою сперечаються про те, чи подобається мені хлопець. Такими темпами і до роздвоєння особистості недалеко. Треба буде до психолога записатися, коли додому повернуся… Ну, або, як варіант, душевно поговорити з Любов’ю за пляшечкою рому – це ще та психотерапія!

Совість байдуже потиснула плечима і пішла нюхати квіточки на галявинці, ніжачись на сонечку. І чого я її все життя так боялася і присипляла? Такий милий дракон.

«Ти за ним сохнеш», - вперто стояв на своєму правдолюб-Скепсис.

«Ну, визнай вже це», - підтримала його Надія.

- Добре, визнаю. Він мені подобається… І що мені тепер з цим робити?

На це каверзне питання відповіді не знайшлося ні у Надії, ні у Скепсиса, ані у Совісті, тому я вирішила поки просто забити на це питання і деякий час плисти за течією.

Цей ранок минув так само, як і попередні: за до-о-овгим сніданком в компанії «сім’ї» та кандидатів у королі, які не давали мені спокою своїми питаннями з компліментами. Щойно Рауль супроводив мене від моїх покоїв до обідньої кімнати, я розпочала втілення тактики мовчання і скромних усмішок. Вона допомогла спокійно насолодитися сніданком. От тільки декого тут бракувало. Декого, хто точно оцінив би моє скромне мовчання і хто вчора мене ледь не втопив.

- Ра… Дядечку, а де Антоніо? Сподіваюся, він добре почувається?

- Він трохи прихворів після вашого вчорашнього побачення, - світським тоном відповів Рауль і пошепки, щоб чула тільки я, додав: - На голову прихворів.

- Мабуть, мені варто його відвідати. Все-таки той нещасний випадок відбувся цілком через мою необережність.

Отож я оголосила, що сьогодні піду на побачення з Амадео (хоч з ним відпочину) і в супроводі Рауля пішла в кімнату хворого.

- Ти не зобов’язана цього робити. Повір мені, з Антоніо все гаразд. Наш цілитель – найкращий. Якщо він тебе на ноги поставив, то з тим хлопчиськом точно все добре.

- Я не можу просто проігнорувати те, що він не прийшов на сніданок. А раптом йому дійсно зле?

«Ох, хоч би з ним все було добре,» - Надія за звичкою нервово гризла нігті.

«Угу. Софія ж собі не пробачить, якщо через неї з нашим любителем скромниць щось станеться. Недолік характеру», - Скепсис покосився на Совість, яка чіпким поглядом стежила за мною, щоб я – не дай Боже! – не залишила Дікапріо страждати на самоті.

- Принцесо, ви прийшли, - ледве чутно, наче при смерті, прошепотів Антоніо. – А я вже втратив надію ще раз вас побачити.

- Антоніо, як ви почуваєтеся?

- Не так добре, як хотілося б. Я навіть не можу встати, щоб гідно привітати вас, - хлопець слабко припіднявся на ліктях.

- Не вздумайте вставати, - я підійшла до врятованого мною ж Дікапріо і силоміць вклала його в ліжко. Цей хитрий лис не втратив шансу перехопити мою руку і з жаром прикластися до неї губами.

«Твоє щастя, хлопче, що Софія не забула руки після походу до вбиральні помити», - пирхнув Скепсис, а я мусила стиснути губи, щоб не засміятися.

Совість, побачивши, що з Дікапріо все добре, цілком заспокоїлася і знову із задоволенням поклала голову на травичку.

- О, я впевнений, що цей ваш візит поставить мене на ноги! Сама ваша присутність творить дива!

«Угу, Софія в нас універсальний засіб від потоплення та його наслідків», - Скепсис вдягнув окуляри та білий халат.

«Лікарю Скепсис, а від симуляції ці унікальні ліки підійдуть?» - запитала Надійка, піднявши руку.

«Зараз побачимо, студентко. Застосуємо експериментальний метод».

Я косо глянула на Рауля, який стояв схрестивши руки та іронічно посміхався. Перехопивши мій погляд, він самими губами попросив підіграти Антоніо, який наших перемигувань не помітив, бо саме вдруге цілував мою руку.

- О, якщо це справді так, то я рада, що зайшла до вас. Можливо, ви вже в змозі встати?

- Зараз спробую, - Антоніо, наче докладаючи неймовірних зусиль, звівся на ліктях, тоді сів у ліжку, а потім, спершись на його стовпчик, став на ноги.

«Такий акторський дар пропадає!» - захоплено плеснула долонями Надія.

Рауль перевернув очі та, іронічно скрививши губи, з неприкритим сарказмом сказав:

- Що ж, принцесо Луніто, ваша присутність і справді панацея, якщо змогла поставити на ноги прикутого до ліжка. Але зараз нам потрібно йти, у вас справи.