8 (2)

Ну, якось так я і підняла собі настрій настільки, що змогла виповзти з-під ковдри на світ божий, увімкнути AC/DC і продовжити роботу над ескізом майбутнього місцевої моди.

- Айм он зе хааайвей ту хел!.. Ту-ту!.. Хааайвей ту хел! – голосно співала я, підправляючи пір’їнку на капелюшку дами, коли я згадала, що я вчора мамі не дзвонила і не писала. А вона ж точно хвилюється – мама в мене ще той панікер. Вона вже точно собі якийсь жахастик про мене придумати встигла і навіть повірити в нього.

Коли я взяла в руки магофон і побачила там вісімнадцять непрочитаних повідомлень і десять пропущених викликів від мами і вдвічі більше – від Любові, моєї найліпшої подруги, мені стало дуже погано. Значно гірше, ніж півгодинки тому, коли я позбавляла свій організм від озерної води.

Що ж, оберу менше з лих: спершу подзвоню мамі. Вона принаймні добра.

Мама в мене правда класна. Вона не стала мені дорікати, що я їй не писала, без проблем зрозуміла, що я була зайнята, та ще й одразу відчула по моєму голосу, що щось зі мною не так. Про мій душевний стан вона й запитала.

- Та все нормально, мам. Просто втомилася на роботі, - і я майже не збрехала.

- Добре, не хочеш казати – мовчи, - вона не образилась. Мама знає, що якщо мені буде реально кепсько на душі, я завжди прийду до неї по пораду, а вона завжди допоможе. Це ж мама. – Мені Люба позавчора дзвонила, про тебе питала.

- О-ох… Сьогодні побачила десь п’ятдесят непрочитаних від неї і ще купу дзвінків. Мені навіть страшно тепер їй дзвонити. Я ж забула її попередити, що їду. Та я навіть вас не встигла попередити, що там казати… А тут так замоталася, що взагалі про неї забула. Любов сильно зла була?

- Ти ж її знаєш – вона запальна, але швидко все пробачає. Трохи покричить і заспокоїться.

- І то правда. Добре, мам, я тобі потім подзвоню, ок?

- Добре.

- Татові з Мишком привіт і обіймашки!

Я скинула виклик і з острахом зайшла у Вайбер. Боже, сорок дев’ять непрочитаних повідомлень від найліпшої подруги. І всі вони типу: «Ти чого мене ігнориш?», «З тобою все добре?», «Софко, я тебе приб’ю, якщо не відповіси!», «Тебе викрала мафія?!» і найцікавіше - «ТИ ЩО, БЛЯХА, В ІНШОМУ СВІТІ?! ЧОГО НЕ ВІДПОВІДАЄШ?! Я хвилююся…»

«Тобі гаплик», - констатував очевидне Скепсис, поки Надія, перелетівши через Совість, надійно сховалася за драконом… який вже почав прокидатися!..

Любов точно всі ці дні, поки моїй мамі не подзвонила місця собі не знаходила і переживала за мене, а я навіть повідомлення їй нашкрябати не спромоглася.

Совість сонно привідкрила одне жовтюще око з вертикальною зіницею і глибоко втягнула в себе повітря. Недобрий знак, але процес вже не зупинити.

«Дзвони вже Любі. Совість уже прокинулася – нам з Надійкою гаплик», - Скепсис із нещасним виглядом зняв зі своїх закручених рогів шапку і притиснув її до грудей.

У мене немає вибору. Я натиснула на кнопку «подзвонити» і приготувалася до катастрофи.

Я не помилилася. Любов якісно промила мені мізки, розказала, яка я пустоголова, егоїстична та безсовісна, і тільки після цього все ще войовничим тоном запитала:

- Ти як там?

Я подивилася на своїх пожованих Совістю вірних товаришів і тоненьким голосом, оскільки ще не відійшла від шоку, відповіла:

- Та так, нормально.

- Викладуй, що там у тебе встигло статися. У що ти вляпалася?

- Ти не повіриш, коли про все дізнаєшся! Повну історію розкажу, коли повернуся, добре? Просто бос може прийти в будь-яку хвилину. Не хочу перериватися.

- Добре вже. А який там у тебе бос? – Любов чимось захрумала. Мені після озерної водички їсти зовсім не хотілося. Сама думка про їжу викликала бажання знову поділитися своїм внутрішнім світом, от тільки цього разу – з білим керамічним конем.

- Ну-у, як би сказати? Зараза він. Заноза в одному місці. Свариться на мене постійно, хоча я нічого поганого не роблю, а тоді заявляє, що він мій єдиний друг у цьому місці! Уявляєш?!

- А він молодий?

- Майже тридцять.

- М-м-м, а симпатичний?

- Нормальний.

- Ні, ну ти нормальна?! Ти переді мною проштрафилась, так що вимагаю компенсації. Розказуй, який там твій бос. Детально.

Совість суворо скосилася на Скепсиса, який вже відкрив було рота, щоб кинути щось в’їдливе, але під уважним поглядом дракона миттю передумав. Довелося казати все, як є. Все-таки я дійсно винна перед Любов’ю.

- Добре-добре. Але я коротенько, бо у нас мало часу… Коли я вперше його побачила, то подумала, що він зовні схожий на Локі. Високий, худорлявий брюнет з ясно-карими очима. В нього реально очі аж жовті, наче медові.

- Сонечко, а ти в нього часом не того?..

- Не чого?

- Не того самого?

- Кажи нормально!

- Ти в нього не закохалася?

- Та нізащо в світі! Свят-свят-свят! Ну… Тобто він мені трохи подобається, і я його поважаю, але я абсолютно точно в нього не закохана.