8 (1)

Жартую! А ви повелися? Ха-ха!

Хоча дехто, судячи зі вбивчого погляду шампанських очей, може невдовзі виправити прикру обставину мого цілковитого фейлу в повторенні знаменитого подвигу шевченківської Катерини…

Дуже легко ось так проводити паралелі з героями віршів, коли небезпека вже позаду, а я лежу в зручному ліжечку. Півгодини тому все було значно сумніше і про вірші я якось зовсім не згадувала. Що ж, усе по черзі.

Отямилася я з болем в грудях і в животі та з розумінням, що хтось надуває мене, як кульку, а потім лапає мене за груди.

«Значить, штучне дихання і якісь некрофільські домагання. Так і запишемо», - кивнув Скепсис, виймаючи окуляри з кишені білого лікарського халату.

«Це не домагання, а неправильно виконаний масаж серця», - докірливо виправила Надія.

«Правда? Я вже хотів привітати Софію з набуттям – Боже, нарешті! – сміливого залицяльника, а тут таке… Ех…»

Я відкрила рота, щоб сказати горе-рятівнику, що масаж серця робиться цілком неправильно, але у мене з рота й носа полилася вода. Мене навіть знудило водою. Ох, я прямо бачу, як навіть в старості я щодуху тікаю, жваво стукаючи паличкою, від тієї останньої склянки води, що її принесе мені якась добра душа. Досить з мене води.

Хтось щось говорив, але в моїй голові був якийсь шум і наче дзвін. Я ніяк не могла втямити, хто і що там говорить.

- …А щоб тобі гикалося все життя! Я тобі твоє шило спіралькою загну! Я що, повинен за тобою, як пес, ходити?! Ти дурепа! Якого дідька ти човна перевернула?! Жити набридло?! Ти вже третій раз за чотири дні намагаєшся померти! Ти в своєму розумі?!

Якщо хтось ще не зрозумів, це мене так мій бос відчитує. Дуже доречно, нічого не скажеш. Мені і так кепсько, а він ще й нотації читає! С-с-справедливо.

- Знаєш, тепер я розумію, про що йшлося в тій пісні: «Ти як – щось там та-та-та-та – вдихнула ти мій дотик...» А я все не могла сенсу зрозуміти… - хрипко мовила я, відчуваючи, як в животі противно хлюпає озерна вода.

- Ти… ти… - Рауль задихався. Рауль червонів. Рауль геть нічого не міг сказати.

«Угу, тут я з ним згоден, - сказав Скепсис. – Мені теж здається, що пісня не дуже».

«По-моєму, він хоче донести до нас якусь іншу думку», - делікатно заперечила Надія.

Думати, що там хотів сказати мокрий як хлющ проблемодавець, в мене не було ні бажання, ні сил, ані часу. Довелося терміново відповзати в кущики – подалі від Рауля і ще якихось безтактних осіб, які прийшли подивитися на видовище «Врятована потопельниця». Я не могла допустити, щоб мене ще раз знудило перед усіма. Це так принизливо! Серед мовчазних рослинок якось легше демонструвати свій багатий внутрішній світ і нетрадиційно позбуватися зайвої і цілком недоречної озерної води в організмі.

Зробивши своє діло, я витерла тремтячими руками губи і виповзла з кущів.

Рауль без коментарів взяв мене на руки і, зовсім не дбаючи про конспірацію, відніс в мої покої. При цьому з нас обох всю дорогу крапала вода, але, думаю, цього взагалі ніхто, крім прибиральниці, не помітив. Хоча навіть вона – вічно незадоволена життям і озброєна шваброю пані, яка завжди щось бубоніла собі під носа, - просто мовчки переводила кислий погляд з нас на брудні мокрі сліди на підлозі. У проблемодавця був такий злий вигляд, що вона вирішила мудро промовчати, а решта на такі дрібнички просто не звертала уваги і намагалася якнайшвидше розчинитися в повітрі. Нікому не хотілося потрапити під гарячу руку місцевої судової влади.

В спальні мене вже втретє оглянув королівський лікар. Правда, я цього пана маю честь бачити вперше. Сивобородий і зморщений дідусь-цілитель поохав наді мною, дав випити якусь солодку настоянку і щось там помагічив, від чого мені миттю полегшало – навіть синець зі стегна пропав! Перед тим як піти, дідусь прописав мені відпочинок, ледь чи не на колінах благаючи мене бути обережною і берегти себе. Бідолаха. Замучила я його.

А Рауль сидів у кріслі. Рауль дивився на мене важким поглядом. Рауль був дуже злий.

«Людям треба моргати! Моргни хоч разочок, будь людиною», - нила Надія, яка передчувала, що нам усім хана, але через своє промовисте ім’я сказати цього не могла.

«Звучить, як реклама», - гмикнув Скепсис, нервово крокуючи туди й сюди.

Я вирішила повторити подвиг свого прадіда-партизана і мовчати. Колись же проблемодавцю повинна набриднути ця тиша, і тоді він заговорить. От тоді й поспілкуюся з ним, а поки не варто прискорювати неминуче.

Отож я, готуючись до довгого очікування неминучого, зручніше вмостилася на подушках. Зрозуміла, що так мені рука незручно лежить і пересунула її. Однаково незручно. Лягла на бік. Збиралася пересунутись вище, а то подушка в шию давила, коли у Рауля таки увірвався терпець:

- Коли ти вже перестанеш соватись?

- Коли ти перестанеш мене морально нищити поглядом.

- А що ще мені робити?! Я вже думав, що все. Не врятую. Ти взагалі яким місцем думала?!

- Креативним!

- Воно й видно!

- Слухай, я розумію, що ти мій бос і все таке, але не треба підвищувати на мене голос!