7 (2)

Вже на підході до замку ми з Раулем буквально зіштовхнулися з фанатом скромниць з позивним Дікапріо. Той акуратно і ненав’язливо перехопив мене під лікоть і, життєрадісно усміхаючись, потягнув геть від золотодавця зі словами:

- У нас буде побачення на озері! Ви готові, принцесо?

«Завжди готова!» - пирхнула Надія, жартівливо віддаючи честь.

«Ти честь не віддавай, Надю. Згадай Зуко з «Аватара». От він втратив свою честь і все намагався її повернути, а дівчатам це як зробити? А ніяк».

«Ну, чому? Якось по телику показували, що проводяться операції з відновлення честі».

«Операції… Військові операції, я припускаю?»

Надія загадково всміхнулася і таємниче промовчала.

Коротше, можете уявити, в якому настрої я йшла на побачення з черговим придурком. Ех, хлопцю сьогодні масштабно не пощастить. Навіть я йому вже співчуваю. Мені весь час хочеться то врізати хоч комусь, то засміятися. До речі про перепади настрою, до мене скоро мають червоні комісари завітати… Ось і причина, а я голову ламаю! Все геніальне просто.

Загалом, фанат монашок, оспівуючи мою скромність, адже саме вона, на його думку, а не шалений головний біль, змушувала мене мовчати, таки довів мене до озера, а заодно і до нервового тіку при слові «скромна». Але шикарний вид на озеро був вартий цієї дрібної незручності.

Боже, яка краса. Глибоке широке озеро грає зеленкуватими хвилями, як море. В ньому так легко когось притопити… Купа кущиків і дерев шелестить листям на вітрі. Під цими милими рослинками так зручно когось прикопати… О, я навіть лопату бачу! Це просто знак долі!

«О, наче голова трохи перестала боліти, - зраділа Надія. – Мабуть, через те, що ми на свіжому повітрі. Може, скоро біль взагалі мине».

«На з нашим везінням», - пирхнув Скепсис.

Хлопець галантно пропустив мене на човен першою, притримуючи за руку, щоб я не впала через хитання. Я вичавила вдячну усмішку.

Так, Рауль казав, що треба визначити, хто з цих хлопців не женеться за грошима чи владою. Отже, моя задача – випробувати цих амбітних хлопчиків? Зараз буде зроблено.

Ми вже далеченько відпливли від берега, коли я подарувала Дікапріо мрійливу усмішку зі словами:

- Знаєте, мілорде, я дуже люблю співати. Я вчилася цьому кілька років. Хочете, заспіваю вам?

Напевно, десь далеко-далеко, в іншому світі, у Галини Павлівни, моєї вчительки з музики, в цей момент спиною пройшовся холодок. Скільки вона, бідна, мучилася, намагаючись виліпити з мене щось хоч віддалено схоже на співачку, але все дарма. А знаєте, чому у мене нічого не вийшло? Бо я просто не хотіла вчитися співати. Боже, як мене це бісило! Але ж у мами була ідея фікс – зробити з мене багатогранну особистість!

- О, я з задоволенням послухаю. Мені здається, що жінка повинна бути освіченою всебічно, щоб підтримати розмову, коли до неї звернуться, але ні в якому разі вона не повинна вихвалятися. Знаєте, це дуже тонка межа: між скромною демонстрацією своїх знань і вихвалянням. Думаю, ви мене розумієте.

Я мило усміхнулася, хоча всередині мене все аж кипіло від обурення.

«Сексист клятий», - сплюнув Скепсис.

«Шовініст», - войовниче наїжачилася Надія.

Ну все, мій любий, тобі королем точно не бути. Але перед тим як випхати тебе з цього змагання, я повинна добряче тебе помучити. Це мій святий обов’язок. Заодно й злість зжену. Що там Фрейд казав про заміщення? Зла я на боса, а відіграюся на невинному романтичному створінні на ім’я… Ох йооой!.. Я забула, як його звати. Нічого, і так проканає… якось. Буду поки його Дікапріо називати.

«Бідолаха. Просить Софію співати, але не знає, на що підписується», - Скепсис майже зі співчуттям поглянув на бідаку-сексиста.

«Пом’янімо його», - Надія склала ручки, наче в молитві, і розправила крильця, тож стала схожа на янголятко.

Отож я встала у повний зріст, від чого човен небезпечно захитався, набрала пафосного вигляду і почала співати перше, що прийшло в голову:

- А я пливу у човні! І так спокійно мені! Мене несе течія! Я нічия! Я нічия!

«О, неперевершена Ірино Білик, пробачте цій смертній її спроби співати! Амінь», - Скепсис перехрестився.

«Є й позитив. Гляньте на обличчя цього фраера, - Надійка засміялася. – Але, Софійко, не співай більше. Це заради нас усіх. Не співай».

Агов! Не все так погано! Я чотири роки ходила на заняття співом! Не така вже я й нездара! Кхе… Так, на власні думки злитися мені ще не доводилося… Все, пані та панове, це вже клініка.

- Гм, я істинно вражений вашим… талантом, принцесо. Може, ви сядете, а то стояти в човні трохи небезпечно.

Я стала акуратно опускатися на своє місце, але раптом у воді праворуч від мене, просто біля човна, проплив здоровенний вуж! Після мого нещодавнього досвіду до змій у мене виробилося стійке негативне ставлення, тож цілком природно, що я різко сіпнулася в протилежний від повзучого гада бік… І під переляканий писк любителя монашок перевернула човен!

Була б я сама, я б навіть у довгій сукні легко допливла до берега (ніхто ж не забув про мої медалі з плавання?), але виявилося, що цей ідіот, тобто Антоніо, не вміє плавати.