2 (3)

Чесно, була в мене спокуса знепритомніти. Але потім я подумала, що ловити мене тут точно ніхто не буде, тож вирішила сховатися. Найнадійнішим доступним сховком виявилася спина Рауля, за яку я юркнула, як мишка.

- Ти злякалася? – меланхолійно запитав дух.

«О, ні вона просто дуже сором’язлива», - їдко заперечив Скепсис.

«Все буде добре… Все буде добре…» - стукотіла зубами Надія.

- Вона мене боїться, - трохи навіть здивовано сказав дух. – Бачиш, Рауль, таки настав той день, коли ховаються від мене за твоєю спиною, а не навпаки.

- Не бійся, принцесо, - мені здається, чи мій персональний проблемодавець таки кепкує? – Альваро мирний дух, він захисник цього замку. Тобі, принцесі і хазяйці браслету, він нічого поганого не зробить. Та він взагалі нікому нічого поганого не зробить.

- То ти принцеса? Ні, не принцеса. У принцеси аура яскрава і сонячна, а у тебе м’яка й спокійна. Ти наче відлуння її сяйва, від тебе наче йдуть місячні промені.

Я обережно висунулась з-за плеча Рауля і сторожко поглянула на «померлого насильницькою смертю».

«І в кого тільки рука піднялася вбити цього милого хлопчика?» - в очах Надії стояли сльози. Скепсис похмуро промовчав, тільки сумно поглянув на Надію.

- Я бачу, що ти жалієш мене, - зауважив дух. – Чому?

- Просто ти такий молодий, а хтось тебе вбив. Це так жорстоко.

- Тоді в замку був переворот. Я був молодшим принцом і трохи не вписувався в картину заколотників, тож мене акуратно прибрали, - все це хлопець говорив з тією ж меланхолією, а в очах його світився священний пофігізм. Я взагалі не знаю, що могло б його вразити. – Ну, зате я тепер святкую не тільки день народження, але й день смерті. Вдвічі більше веселощів. Ха. Ха.

- Угу, а в перервах між цими датами Альваро псує своєю кислою міною настрій всім під ряд і ховає від мого гніву придворних-ідіотів, які все ніяк не можуть зрозуміти, що перевороту НЕ БУДЕ, король житиме ще довго і щасливо, поки не передасть повноваження принцесі Луніті.

- Якби не я, місячна принцесо, в цьому замку не лишилося б придворних, - плечі Альваро ворухнулися так, наче він хотів ними потиснути, але потім передумав, бо якось лінь і пофіг.

- Оскільки ви однаково знаєте, що я не справжня принцеса, то представлюся. Мене Софія звати.

Дух кивнув.

«Принцеса Софія, - мрійливо усміхнулася Надія. – Ми точно розважимося за цей місяць».

«А де ж твоя бузкова сукня, як в мультику? Де магічна висюлька, яка викликає на поміч різних діснеївських принцес? Де твій незграбний, але милий і відданий пегас? Не порядок!» - зітхнув Скепсис.

- Альваро, можеш створити їй сильну ілюзію? Щоб вона була викапана Луніта.

- Можу. Але не хочу, - дух зміряв нас байдужим поглядом і рушив кудись коридором. – Піду сяду десь в тихенькому куточку і подумаю про смерть.

- Добре, сформулюю інакше. Що ти хочеш натомість? – зітхнув Рауль.

- Ніякого насилля, якщо його можна уникнути. Протягом місяця, - Альваро миттю передумав йти геть.

- Згода.

Вже за мить я була щасливою власницею тонкої талії, білосніжної шкіри та тонесеньких пальчиків. Це те, що я можу зараз побачити. Моє блондинисте хвилясте волосся значно відросло, і колосок сягав уже не лопаток, а нижніх випуклостей. А що з обличчям? Чому ці жорстокі люди не ведуть мене до дзеркала?!

- Я хотіла б поглянути в дзеркало, - ввічливо, як пай-дівчинка, попросила я.

- Ходімо, - і Рауль повів мене в лише йому відомому напрямку.

- Слухайте, а…

- Ти тепер принцеса, - різко обірвав мене цей неввічливий і невдячний, як і всі роботодавці, чоловік.

- Мій любий дядечку, чи дозволите ви мені поставити питання? – медово проспівала я, розплившись в усмішці настільки солодкій, що у мене самої аж зуби звело. У Рауля, схоже, теж, бо він буркнув «не перегравай» і таки дозволив спитати, що я там хотіла.

- Мені ж потрібно буде знати в обличчя всіх «моїх» знайомих. Чи ви, як турботливий родич, будете всюди мене супроводжувати і казати, хто є хто?

- Це я вже продумав. Легенда така: тобі сьогодні припекло покататися на коні, а оскільки ти ще не освоїла нормально дамське сідло, ти впала, вдарилась головою і отримала часткову амнезію. Всі свої дивакуватості списуй на неї.

- Фу, як банально… А чому це одразу дивакуватості?

«Софійка ж і образитися може», - надулася Надія. От вона точно образилась. Надія вже збиралася записати Рауля до списку «приємних знайомих» з поміткою про можливе переведення його до френдзони, а тут він мене дивакуватою назвав!

- Бо ти явно не Луніта, і дивну для принцеси поведінку точно помітять, - прямо відповів проблемодавець. – До того ж ти не знаєш ані законів королівства, ані його звичаїв.

- То чого було висмикувати дівчину з іншого світу? Попросили б котрусь з придворних дам чи кого там ще замінити принцесу. Має ж бути хоч хтось, кому ви можете довіряти. Та й дух у вас будь-яку зовнішність намагічити може.