9.

Я таки зупиняюся на другому варіанті. Сподіваючись, що Леон завтра нічого не згадає, беруся шукати телефон у нього в кишенях. Доводиться змушувати себе думати про щось хороше поки нишпорю у нього в штанах. Скажу так! Робота не сильно приємна, але телефон я таки знаходжу. 

На щастя, Леон не додумався поставити пароль, і я швидко знайшла серед контактів номер Адама. Все ж таки він фронтмен гурту і сам має розбиратися зі своїм підопічним. 

Набираю його номер і слухаю довгі гудки. На вулиці пізній вечір і, можливо, Адам також зараз відпочиває, як усі нормальні люди. Якщо він не візьме слухавку, доведеться дзвонити Ною. 

- Чувак, ти на годинник дивився? - невдоволено випалює Адам, коли я вже й не чекаю від нього відповіді. 

- Ем… Це Рита! - кажу не надто впевнено.

- Яка Рита? - перепитує хлопець. Здається, він вже і забув про мене. Хоча це й не дивно, два тижні минуло. 

- Ваш менеджер, - пояснюю. - Справа в тому, що Леон сильно п'яний. Я побачила його біля клубу. Довелося самій сідати за кермо його машини. Адаме, він спить, і я не можу його розбудити. Що робити?

- Чорт! - випалює хлопець не сильно радісно. - Можеш привезти його до мене? Це за містом. 

- Так, звісно. Кажи адресу! - чесно кажучи, мені вже байдуже, куди їхати, лиш би швидко його позбутись. Вбиваю адресу в навігатор і розумію, що їхати добряче. Адам живе за двадцять кілометрів від міста і не факт, що потім я зможу викликати таксі. 

Поки їду, на вулиці стає зовсім темно. Запізніло пригадую, що залишила квіти в машині Артура. І хоча троянди не сильно люблю, все одно неприємно, що вечір закінчився саме так. 

Леон продовжує міцно спати, і складається враження, що йому взагалі байдуже на все, що відбувається навколо. Здається, у нього є проблеми не лише з емоціями, але й з алкоголем. Напитись так сильно і сідати за кермо - це ж проблема. А якби він когось збив або сам розбився? Невже цей хлопець так сильно не любить власне життя? 

Якось надто пізно ловлю себе на думці, що сильно багато думаю про Леона. Він мені ніхто і зараз я тут лише тому, що вирішила допомогти. Чому ж тоді вже хвилин сорок думаю про його життя і зовсім не згадую про Артура, в якого закохана?

Високі ворота відчиняються, як тільки починаю сигналити, і, заїхавши на територію, залишаю салон. На вулицю вибігає Адам в одній футболці та домашніх штанах й одразу прямує до пасажирських дверей. 

- Він навіть не прокидається! - кажу, коли хлопець відчиняє двері. 

- Зараз прокинеться! - бурчить Адам і намагається розштовхати друга. Виходить так собі, адже Леон тільки відмахується від Адама, ніби від настирливої мухи. 

- Що з ним? - з будинку виходить гарна дівчина з кучерявим волоссям і прямує до нас. Я її також знаю. Це Ліра - наречена Адама. 

- П'яний як чіп! - відповідає Адам і йому таки вдається витягнути Леона з машини. Той заледве тримається на ногах і зараз мені навіть шкода фронтмена. - Рито, можеш забрати його тачку, все одно зараз таксі сюди викликати нереально.

- Але… - заперечити не встигаю, тому що Адам вже заходить з Леоном у дім.

- Адам має рацію, - додає Ліра. - Завтра Леон прийде до тями і машину забере. А тобі назад треба повертатись. До речі, я Ліна.

Дівчина подає мені свою руку, і я одразу її потискаю. Називаю своє ім'я і розумію, що вибору, як такого, немає. Ще трохи - і батько почне мене шукати й вкотре розчарується у мені. Чомусь немає бажання розповідати йому про сьогоднішні пригоди. Не моя це справа - як живе Леон. Для цього є Адам як фронтмен, от нехай і розбирається зі своїми підлеглими. 

- Спасибі, що допомогла йому! - несподівано каже Ліна, коли сідаю за кермо. - Насправді Леон хороший. Просто життя у нього непросте.

Навіть не уявляю, що вона має на увазі, але перепитувати точно не стану. До цього моменту мені взагалі здавалося, що Леон - просто розбещений хлопчисько, який не знає куди діти гроші. Але слова Ліни дещо змінили в моєму розумінні. Схоже, є щось таке, чого я не знаю. І не факт, що коли-небудь захочу дізнатись. 

Залишаю машину в дворі і вже збираюсь повернутись у квартиру, коли бачу, як зі знайомого автомобіля, припаркованого біля мого під'їзду, виходить Артур з квітами. Від здивування збиваюсь з кроку й очам повірити не можу. Це скільки він мене тут чекав? 

- Довго ти, - Артур більше не усміхається і здається надто серйозним. Можливо, образився, що я залишила його. Але чому тоді приїхав сюди? 

- Чому ти тут? - не можу втриматись від запитання. 

- Ти квіти забула, - він передає мені букет, і я одразу його приймаю. - Знову на машині Леона? 

- Не хотіла повертатись на таксі, - знизую плечима. Не розумію, чому маю щось йому пояснювати. Леон це частина моєї роботи, а може і не робити вже.. Я просто не могла відпустити його в такому стані, ось і все! 

- У тебе є щось з Леоном? Він тобі подобається? - випалює Артур і ще й таким серйозним тоном, що у мене щелепа падає вниз. 

- Що? Ні! - сама не розумію чому сміюсь. Подібне навіть уявляти не хочу. - Просто я не хотіла, щоб з ним щось сталося. Все ж таки я ще не звільнена зі своєї посади, тому вирішила допомогти. 

- Це добре, - здається, Артур навіть видихає полегшено, а тоді несподівано наближається ближче й заправляє мені за вухо пасмо волосся. - А то зовсім не хочеться відбивати тебе у нього. Але якщо доведеться - я готовий!