8.

Здається, Леон вирішив мене дістати. За останні тридцять хвилин він телефонував разів п'ять. Я могла б просто вимкнути телефон, але чекала на дзвінок від Артура, тому мусила раз за разом скидати виклики цього клятого музиканта. Коли ж нарешті Артур подзвонив і сказав, що чекає біля мого під'їзду, я швидко покинула квартиру. А поки їхала ліфтом вниз, таки вимкнула телефон.

Я дійсно не збиралася повертатися у компанію батька, тому не варто боятись, що Леон може на мене нажалітись. Хай робить, що хоче, але зруйнувати мій чудовий настрій у нього не вийде. 

Тільки-но покидаю будинок, одразу бачу Артура з букетом червоних троянд у руках. Сьогодні він по-особливому гарний, навіть сорочку білу одягнув, наче реально готувався. 

- Привіт! - швидко наближаюся і хлопець одразу передає мені квіти. Чесно кажучи, не сильно люблю троянди, мені більше ромашки до душі. Але сказати про це Артуру точно не наважусь. 

- Чудово виглядаєш! - прискіпливий погляд хлопця сильно бентежить. Відчуваю, як починає горіти обличчя і, щоб він не бачив цього, зариваюсь носом у гарні бутони. 

- Дякую! - тихо відповідаю. 

Артур відчиняє для мене дверцята машини й чекає, поки сяду всередину. Поки він обходить автомобіль, мимоволі порівнюю його з Леоном. Ці двоє ніби повні протилежності, як чорне та біле. Артур ввічливий, милий та добрий, коли Леон злий, вічно роздратований та поганий. 

- Куди їдемо? - запитую, перекладаючи квіти на заднє сидіння. Сьогодні на вулиці чудова погода і було б добре прогулятись парком або набережною. 

- Я замовив столик у кафе. Впевнений, що тобі сподобається, - відповідає радісно. Здається, Артур думає трохи по-іншому, і наше бачення ідеального побачення трохи не сходиться. 

На щастя, кафе знаходиться на набережній, і після того, як посидимо тут, можна буде ще й прогулятися. Це місце зовсім недавно відкрилося й, окрім кафе, тут є ще й нічний клуб, котрий працює ввечері. Пам'ятаю, Ната розповідала, що бувала тут і залишилася задоволеною. 

- Ходімо! - Артур знову допомагає мені вийти з машини і, тримаючи за руку, веде за собою у бік входу. Відчуваю, як його пальці обхоплюють мої - і приємне тепло розтікається тілом. 

Всередині дійсно дуже гарно. Коли офіціант підводить нас до столика, взагалі подих перехоплює. Тут великі панорамні вікна і складається враження наче річка зовсім поруч. Краєвид просто неймовірний.

- Тобі подобається? - цікавиться Артур, коли сідаємо за стіл. 

- Дуже! - чесно зізнаюся. 

- Я замовив нам їжу на свій розсуд. Сподіваюсь, що ти любиш морепродукти, - продовжує Артур.

- Т-так, люблю, - киваю головою і не даю собі можливості продовжити. Не можу сказати йому, що морепродукти терпіти не можу, адже хлопець старався. Хоча, він міг би хоча б поцікавитися моїми вподобаннями.  

Нам приносять салати і я вдаю, що їм, хоча не можу змусити себе навіть шматок до рота покласти. Краще б ми просто парком прогулялися, мені б цього було достатньо.

- Що таке? Не смачно? - хмуриться Артур, помітивши, що я не їм.

- Дуже смачно! - впевнено випалюю. - Просто я вдома поїла перед цим і тепер не голодна. Чесно кажучи, думала, що ми просто погуляємо. 

- А я ще рибу замовив. Тут її дуже смачно готують, - заявляє хлопець. - Навіть не спробуєш?

- Напевно, ні, - знизую плечима.

На щастя, Артур все розуміє і просить принести мені десерт. Хочеться вірити, що це звичайне тістечко й нічого екстравагантного у ньому немає. Це дійсно чизкейк, тому його я з'їдаю із задоволенням. 

- Як тобі працюється з "БезМеж"? - несподівано питає Артур. 

- Я вже не працюю з ними, - стримано відповідаю. Чесно кажучи, не думала, що ми будемо говорити про роботу на побаченні. 

- Чому? - дивується хлопець.

- Я захворіла й пропустила багато пар. Тепер треба наздоганяти, - пояснюю. - Давай краще ти розкажеш щось про себе. Не хочу говорити про "БезМеж".

Якщо я думала, що Артур зараз розпочне заливатися розповідями про своє життя та вподобання, то сильно помилялася. Він стримано заявив, що мріє про музичну кар'єру, але поки що нічого в нього не виходить.

Чесно кажучи, це побачення не виправдало моїх сподівань. Я уявляла його зовсім по-іншому, й Артур на ділі виявився нудним і нецікавим. Залишилося сподіватись, що після кафе ми таки прогуляємось набережною і, можливо, розмова таки зав'яжеться. 

Поки Артур розплачується за вечерю, я одягаю куртку й першою покидаю кафе. На вулиці якраз починає сутеніти й стає прохолодно. Помічаю, що до входу у клуб починають підтягуватись люди. Зупиняюсь, чекаючи на Артура, і мій погляд чіпляється за знайомий автомобіль, що припаркований неподалік. Чорна Феррарі притягує погляд, і я одразу розумію, кому вона належить. А ще я точно знаю, що її не було тут, коли ми приїхали. 

- Може, прогуляємось трохи? - несподівано Артур з'являється поруч і кладе свою руку мені на плече. Мені приємно, що він так швидко йде на зближення, але ці дотики пальців до моєї шиї трохи напружують. 

- Давай! - сама не розумію, чому відступаю на крок і Артур змушений забрати руку. Я так чекала чогось подібного, але зараз відчуваю тільки збентеження.