4.

- Ти мене переслідуєш? - встигає запитати Леон до того, як підвестися на ноги. Мій татко нетерпляче кружляє навколо нас і йому точно не до вподоби все, що тут відбувається. 

- Дуже треба! - фиркаю і також встаю не без допомоги Адама - соліста "БезМеж". Він додумався навіть руку мені подати. Молодець! - Дякую!

Ми всі продовжуємо стояти в приймальні, і від поглядів хлопців з гурту мені не сильно комфортно.

- Рито, добре, що ти зайшла, - говорить батько. - Одразу познайомишся з усіма й отримаєш свої перші завдання.

Ну, просто супер! Нічого не скажеш!

- Ви про що? - дивується Леон. - Які ще завдання?

- Від сьогодні Рита буде вам допомагати. Виконувати дрібні доручення, - пояснює батько. - Тому прошу дівчину не ображати і бути ввічливими з нею. Леоне, тебе першого це стосується!

Здається, моя особиста проблема з темним волоссям і такими ж очима не може повірити у те, що почув. Певною мірою я його розумію, адже сама не в захваті від такого повороту.

- Привіт усім! Я Рита! - усміхаюся якомога ширше, хоча насправді хочеться тікати звідси, не оглядаючись. 

Хлопці почергово називають свої імена, хоча я і так знаю кожного з них. Лише Леон мовчить, напевно, так навіть краще. Якщо ми обоє будемо тримати язика за зубами, то і конфліктних ситуацій буде менше. 

- У нас зараз репетиція, можеш піти з нами, - говорить Адам, як лідер гурту. Він подобається мені найбільше з усіх, спокійний такий, серйозний. А ще я знаю, що скоро у нього весілля з відомою співачкою. Оце їй пощастило!

- Добре, - киваю головою і прямую за хлопцями у бік ліфта. На Леона стараюся не зважати, і це майже виходить. Зате Ной вирішує розпитати мене про все, що його цікавить, і навіть про те, що я збираюся залишити в таємниці.

- Не розкажеш, як вдалося потрапити сюди на роботу? У тебе тут знайомі працюють? Ти фанатка нашого гурту?

- Ніхто тут не працює і не фанатка я! - кажу твердо, поки їдемо ліфтом вниз. У тісному просторі з чотирма хлопцями-красенями почуваюся не надто комфортно. - Просто запропонували роботу - і я погодилася!

На щастя, дверцята ліфту таки відчиняються, і я першою покидаю тісний простір. Хлопці проходять на студію, де й проводять більшість свого часу, а я за ними. Тепер головна моя робота - бути поруч з ними й чекати розпоряджень. 

Поки музиканти займають свої місця за інструментами, я також збираюся розмістити свій зад на дивані, тільки-от зробити це не виходить. 

- Принеси нам кави. Це ж входить у твої обов'язки? - заявляє Леон. Ну, звісно, хто б сумнівався! Цей ідіот вирішив помститися мені за вчорашнє. 

- Так, звісно! - стискаю руки в кулаки, щоб не бовкнути зайвого. Зрозуміла вже, що будь-яке сказане мною слово, може бути використане проти мене. 

Доводиться зробити нотатку в телефоні, хто з музикантів яку каву п'є. Залишаю студію і спускаюсь ліфтом на перший поверх, де знаходиться кафе. Вирішую не поспішати, адже зарплату мені не нараховують, отже, бігати як попечена також немає сенсу. Замовляю собі капучино та займаю столик біля вікна. На вулиці чудова погода і можна було б поїхати кудись за місто й прихопити з собою все необхідне для малювання. Можна було б… Якби не все це!

Поки готується кава для хлопців з гурту, допиваю свій напій і вже збираюся повертатися на студію, коли бачу в холі компанії Артура Іваненка. Руки починають тремтіти, і не факт, що донесу три кави цілими й не розіллю. 

- Привіт! - Артур також мене бачить і широко усміхається. - Ми, здається, бачилися вже. 

- Привіт! Так, ми в одній академії навчаємось, - зніяковіло усміхаюся. 

- Я Артур! - хлопець подає мені свою руку, але відразу забирає, коли розуміє, що я не можу відповісти тим же. Клята кава!

- Рита! - від широкої усмішки болять вилиці, але жалітись не збираюсь. Артур сам зі мною заговорив, це ж мегакруто!

- Ти працюєш тут? - цікавиться.

- Ні… тобто так, - швидко виправляюсь. - Допомагаю "БезМеж" у деяких питаннях. 

- Справді? - Артур розглядає стаканчики з кавою у моїх руках і, здається, зовсім не вірить. - А в мене сьогодні прослуховування. Є шанс підписати контракт з цією компанією. 

- Ого! Це чудово! Успіху тобі! - бажаю абсолютно щиро. 

- Спасибі! - киває хлопець. - Ну я піду, Рито. Ще побачимось!

Він йде, а я ще декілька секунд просто стою, намагаючись вгамувати своє бідне серденько. Нарешті Артур мене помітив! Це ж так чудово! Навіть настрій піднявся на кілька позначок вгору. 

Повертаюся на студію до хлопців, окрилена почуттями до Артура. Роздаю усім каву, а сама вмощуюсь на дивані.

- Тебе тільки за смертю можна посилати! - невдоволено кричить Леон, а тоді робить перший ковток і кривиться так, наче випив щось гидке. - Кава холодна! Нову мені принеси!

- Нормальна кава! - стає на мій захист Ной. - Спасибі, Рито!

Здається, до числа моїх фаворитів можна записати ще й цього милого блондина. Етан поки що під питанням, а от про Леона навіть говорити не хочу. 

Наступну годину займаюсь тим, що переписуюсь з Натою, поки хлопці репетирують. Мені не терпиться розповісти їй про зустріч з Артуром, а от подрузі цікавіше побачити кілька фото хлопців з "БезМеж".