.6.

На ранок Муза прокинулася, мало не спізнившись на уроки, які їй, в принципі, не були потрібні, адже вона все давно знала. Вона могла б попросити Даулінг, щоб її відпустили сьогодні, але це виглядало б дивно по відношенню до інших Вінкс, тому вона вирішила прогуляти перший урок. Вона хотіла пройтися, адже перший урок не був таким важливим, тим більше в лісі знову був Мак з рештою, і вони мали повернутися назад. Вона вирішила піти до них. Швидко зібравшись, Муза попрямувала до бар'єру. Вона пройшла через поле фахівців, але Сільви там не помітила, подумавши, що вони могли бути в іншому місці. Вона згадала про Рівена, з яким вона добре спілкувалася, і їй сподобалося, як вони провели вчорашній вечір. Це спілкування було навіть кращим, ніж її попередні стосунки з Рівеном, що Музі подобалося найбільше. Їй було з ним легко. Сьогодні вони домовилися вирушити на Солярію, але вона так нічого більше не дізналася, і це їй давалося дуже боляче.

Вона не помітила, як дійшла до галявини, де вже стояв Мак. Вони вже повернулися звідти і оглядали територію з іншого боку. Вона тихо підійшла, намагаючись налякати його, але нічого не вийшло — він обернувся.

— Привіт. А ти хіба не повинна бути на уроках? — запитав він, не чекаючи її тут побачити.

— Неважливо, я захотіла прийти сюди. Мені важливо тут бути, — сказала Муза, оглядаючи галявину.

— Інші зараз підійдуть. Ми не змогли оглянути територію в глибині, — сказав Мак.

— Але чому? — не зрозуміла Муза.

— Рейвен відчула, що краще сьогодні не йти. Ти ж знаєш її, — знизав плечима Мак.

Муза замовкла, не наважуючись говорити далі.

— Мак... а ти був у той день?

— Ні, я повинен був йти, але за 5 днів до цього я підвернув ногу, і мене залишили, — сказав він голосом повного розпачу.

— Але ти ж спілкувався з тими, хто вижив? Вони повинні були щось знати, правильно? — запитала Муза.

— Не намагайся, і не питай більше мене про той день! — сказав Мак. Муза зрозуміла, що той день був страшним для всіх, і навіть для тих, хто вижив. Але всі повинні знати правду, а не губитися і задихатися у власних сльозах через те, що сталося. Хоча б спробувати бути ближче до правди.

Коли вона йшла назад на заняття, то побачила Ская і Рівена. Вони про щось сперечалися, здається, або їй так здалося. Зараз вона була б не проти залишитися в кімнаті або в тому ж лісі. Вона знала, що там тиняються спалені, але бувають дні, коли хочеться здохнути або не прокидатися взагалі. Зараз вона відчувала себе пригніченою, і як би вона не намагалася тримати себе в руках, іноді це не вдавалося. Сил вже не вистачало, щоб носити маску, ніби все добре і вона найщасливіша людина на світі. Коли Музу назвали чудовиськом через те, що через неї постраждав чоловік, вона не хотіла поранити його, але не впоралася з контролем і випустила свою злість на нього. З кожним днем її сили зростали, і ставало все складніше їх контролювати, але завдяки дідусеві вона навчилася контролювати себе. А той день воліє не згадувати більше, адже вона зовсім не чудовисько... не чудовисько. 

*

Уроки пройшли важче, ніж зазвичай, тому що Муза хотіла якнайшвидше звідти втекти. Вони з Рівеном домовилися зустрітися на задньому дворі, і після уроків Муза пішла до кімнати, взяла кофту і побігла на задній двір. Вінкс нічого не сказали, лише дивилися, як Муза вилетіла з кімнати, немов муха, начебто її тут і не було зовсім.

Рівен стояв і чекав на Музу. Сьогодні він бачив її лише один раз — у їдальні, коли вона мило спілкувалася з братом Терри. Це його моторошно дратувало, але він вирішив краще промовчати, бо знав, що це може закінчитися сваркою.

Скай пожартував, що Рівен її ревнує. Можливо, так, але жартувати на цю тему не варто було. Він сам розбереться у всьому. Поки він стояв і роздумував, чи ревнує він її, ззаду на нього несподівано стрибнули.

— Якого біса? — спитав Рівен, тримаючи Музу за ноги, щоб та не впала. Вона повисла на його спині

.

— Ахахах, я хотіла тебе знести, але подумала, що так буде краще, — сказала Муза. Ця ідея спала їй на думку спонтанно.

— Ну, дякую і на цьому. Ти одужала? — запитав Рівен, знущаючись над нею. Муза дала йому по плечу і злізла.

— Іди до біса, — закотила очі Муза і пішла до місця. Рівен пішов за нею, бурмочучи щось собі під ніс. Він завжди здавався дивним, але вона вже звикла і приймала його як друга.

Вони прийшли на місце, і один плавний рух кільця в руках Музи переніс їх у Солярій. Тут Муза була давно і не дуже любила їздити з батьком у такі робочі відрядження.

— Куди нам? — запитав Рівен.

— Прямо і наліво, — примруживши очі, сказала Муза, і вони пішли. Цього разу вона не стала брати його під руку, і вони йшли кожен, думаючи про своє. Минуло кілька хвилин, і вони прийшли до кав'ярні з диванами на вулиці. Один чоловік пив каву. Муза заглянула у свій телефон.

— Це він, — тихо сказала вона.

Вони підійшли до того чоловіка. Він підняв погляд і здивувався.

— Нічого собі, Муза, — сказав чоловік, уже посміхаючись їй.

— Здрастуйте, — сказала вона. Цього чоловіка вона не знала.

— Сідайте, — вказав на диван навпроти нього. Вони присіли.

— А звідки ви мене знаєте? — запитала Муза, хоч питання їй здалося дурним.

— Твій дідусь багато про тебе розповідав, — посміхнувся чоловік і подивився на небо. 

— Послухайте, я тут не просто так. Адже ви були того дня, коли все сталося, і ви один з десяти, хто вижив тоді, — спокійно сказала Муза, щоб не злякати його. Рівен лише нервував, щоб чоловік не послав їх подалі.

— Я так розумію, ти хочеш знати, що тоді сталося, правильно? — запитав чоловік.

— Так, ви б не могли… — не встигла вона сказати, як він її перебив.

— Той день став найстрашнішим у моєму житті. Тоді ми навіть не уявляли, що все так станеться, — сумно сказав чоловік, наважуючись продовжувати далі.