Розділ 5

Ніколи ще я так не проводив час. Із самого дитинства від мене вимагали тренувань, навчання, постійного вдосконалення навичок, щоб хоч якось виправдати мою ельфійську сторону. Але зараз я дозволяю собі деградувати разом із Неро, дивлячись телевізор на дивані.

– Скільки ти вже там не був? 

– Лише один день. Я витратив достатньо енергії, тож більше немає потреби ґвалтувати її свідомість. Тепер цілісність мого тіла і розуму в безпеці.

– Де ти її взагалі взяв? Ми ж не виходимо на вулицю.

– Так, але хіба ти не пам’ятаєш про наш спір?

По обличчю Неро було видно, що я його здивував. Брат наполягав на тому, щоб ми залишилися тут, але питання моєї надлишкової енергії в трансформованому тілі залишилося невирішене. Тому я поспорив, що зможу позбутися її, не виходячи з дому. Так я значну частину часу провів біля вікна, виглядаючи жертву. Район тут не надто населений, знаходиться біля лісу, ніби для гордих самітників, що сильно ускладнило мені завдання. Мені вдалося побачити лише одну дівчину, що з втомленим поглядом кудись прямувала з повною сумкою підручників. Дійсно, чекати мені набридло та це почуття й змусило мене втрутитися у свідомість першої ж перехожої.

Неро завжди закриває жалюзі й не підходить до вікна. Боягуз. Він завжди ним був і залишиться – така вже його природа, і з цим нічого не вдієш. Неро вирішив піти батьковим шляхом, постійно виснажував себе фізичними навантаженнями, але жодного разу не заїкнувся про службу. Можливо, він надмірно тренувався для самого себе, але я бачив, як він дивився на людей у військовій формі. Здавалося, він подумки приміряє її на себе, прагне стати їхньою частиною. Його б прийняли до лав, я впевнений. Але він боїться.

– Я хочу додому, Касе.

– Перестань скиглити.

Він каже це не вперше. Мене вже добряче дістала ця фраза.

– А що нам тут робити? Ти ж здавався таким розумним! Невже не розумієш, що Георг зовсім не виганяв нас? Це комусь знадобилося, але точно не королю. І лист писав не батько. А що, як із ним щось сталося? Ми й далі будемо тут сидіти?

– Так.

Мій голос став твердим і різким. Неро стояв за моєю спиною, і я залишками енергії відчував, у якому він був шоці. Жоден із нас цього не очікував, і в словах Неро було більше сенсу, ніж у моїх.

– Та що ти, в ім’я Вогнів, верзеш?!

– Неро, наше перебування тут нікому не зашкодить. Нас не могли вигнати через підозру у вбивстві, а тим паче приплітати туди нашого батька. Король найняв би найкращих шукачів, а наш батько в цьому нічого не тямить. Його не чіпатимуть.

– Тобто ти весь цей час знав і мовчав? Ми будь-якої миті могли просто повернутися! Що з тобою коїться?

– Я втомився. Я не хочу додому, хочу спокою.

– Від чого ти втомився?! – він зірвався на крик. – Від того, що цілими днями сидиш у своєму маєтку й розкидаєшся наказами направо й наліво? Каспаре, ким ти себе уявив?

– Турбота про королівство – обов’язок короля, а не його племінника. Мені байдуже.

Неро замовк. Його можна було зрозуміти, але я не хотів. Я не хотів нічого. Тільки тиші, якої тут не було. Заглушити звуки огидного ток-шоу по телевізору можна було лише пультом, але роз'ярений брат не дав би мені цього зробити. Він лежав на дивані, шумно видихаючи повітря, намагаючись заспокоїтись. Я так не можу. Я йду.

Мені нікуди дітися. На другому поверсі лише спальня з птахом-калікою, якого ми прозвали Мості. Воно куди кращий співрозмовник, ніж Неро.

– Мості, скажи: «Каспар – хороший хлопчик».

– Кар-р-р.

– Скажи: «Каспар не плюється отрутою».

– Каспар-р-р… отрутою!

Схоже, щодо співрозмовника я помилився. Я поглянув на шафу, де знайшов кинджал. Його там більше немає, але мене не полишала думка: як він там опинився? І чому ворон постійно проклинає Дорен? Це надто безглуздо – думати, що я й справді в домі своєї матері. Але інших здогадок у мене немає. Королівським особам пам’ять не стирають, але Шарлотта не зовсім частина родини… Одружитися з ельфійкою! Чим мій батько тоді думав?

Вікно спальні виходило на задній двір. Я вийшов у коридор і розсунув штори, щоб побачити проїжджу частину. Знову сіре небо, мокрий асфальт і дівчина, що сумно хлюпає калюжами. Тонка шкіряна куртка і сльози на щоках. Я примружився, розглядаючи знайому фігуру

Нора йшла повільно, ніби не спізнювалась на лекції. Нервово ламала пальці. Бідолашна. До чого ж я її довів… Сподіваюся, ми більше не зустрінемося та вона ніколи не постраждає від мене знову. Занадто сильно я її виснажив, випалив її нервові клітини, керуючи її емоціями. Йде вся смикана, часто дивиться навсібіч.

Якби мені того дня зустрівся хтось сильніший, я б точно не обрав її. Але мене розпирало, руки тремтіли, тіло билося у вібраціях. У мене було два шляхи… один із них – летальний.

– Ні, ну ти мені скажи… – почувся скрипучий голос брата.

Я спустився вниз і завмер на сходах, щоб поговорити з Неро здалеку. Хтозна, яку дурницю йому захочеться обговорити зі мною цього разу. Брат лежав із заплющеними очима, виглядаючи максимально жалюгідно.