Розділ 23

     Яке ж було моє здивування, коли я спокійно збирав все необхідне для від'їзду, а до мого кабінету вривається дворецький навіть не постукаючи.

       – Пане Каспар!

       – Я чую це тисячу разів на день. Знаєш, скільки років я вже «пан Каспар»?

       – Ваша світлість, послухайте мене, – Густав випростався, але стривоженого вигляду йому не вдалося приховати. – Повернулася герцогиня, а нас ніхто не попередив.

       Я встав, упираючись руками в стіл. Чоловік здригнувся, побоюючись того, що я розлютимусь, але з емоцій у мене було тільки подив.

       – Яка ще герцогиня?

***

       Я не встигав за кожним поворотом подій у цьому коридорі. Билися вази, тріщали вікна, цокали підбори дівчини, що тікала, в червоному одязі. Бідолаха бігла від мого батька, який норовив схопити її за чорне волосся і «вирвати до тіням собачим усі патли», – його цитата.

       Настав той момент, коли довгий коридор закінчився, і дівчині нема куди тікати. Вона врізалася в глухий кут, а батько все ж схопив її, але не за волосся, а за горло. Велика рука не сильно стискала тонку шию, але якщо герцог натисне сильніше, то герцогині не буде чим дихати.

       – Як ти посміла сюди прийти після того, що зробила? – гаркнув він. – Як ти взагалі тут опинилася?

       – Відпусти мене, відпусти.

       Її голос звучав настільки хрипко, що голосом це назвати неможливо. Шарлотта схопилася двома руками за руку свого все ще чоловіка, яка без особливих зусиль продовжувала її душити. Тут уже втрутився я, вони можуть сваритись у цьому будинку скільки завгодно, але насильства я не потерплю. До того ж, не маю сумніву, дай моєму батькові волю, і він правда її задушить.

       Я наблизився до порушників порядку і вдарив по руці чоловіка. Для нього це стало несподіванкою, і він розтиснув пальці на горлі дівчини, обличчя якої швидко починало синіти. Шарлотта притулилася до стіни, хапаючи ротом повітря.

       – Чи не варто тобі провітритися, тату? Бачу, зовсім з розуму вижив, – спокійно промовив я, надто прямо натякаючи на те, що чоловікові час забиратися звідси.

       Занадто багато часу він мені муляє очі, ще й нападає на людей. Хіба йому не належить зараз сидіти біля ніг короля, як він робив усі ці роки? На щастя, двічі мені повторювати не довелося, і герцог блискавично зник з поля зору. Сподіваюся, що надовго.

       – А Ви, дозвольте поцікавитись, що робите в моєму будинку?

       – Нічого собі, який поважний хлопчик, – герцогиня підвела на мене очі. – Пам'ятаю, як два десятки років тому в цьому самому коридорі я казала тобі не гризти вазони, а тепер ти геть як виріс… «Що Ви робите в моєму домі?», – передражнила мене дівчина.

Дуже радий, що вона знову набула здатності говорити, але це вже нахабство.

       – Люди в цьому будинку, та й взагалі у всьому Дорені, вважають, що Ви поїхали до Ельхії, дізнавшись про смертельну хворобу Вашої сироти-кузини і залишилися там, щоб придивитися за нею та її малолітньою дочкою, – я не став церемонитися і випалив це одразу ж. – Будь ласка, дотримуйтесь цієї історії та не наговоріть нічого зайвого.

       – Нічого правдоподібнішого твій батько не придумав? Дякую йому за те, що приписав мені сім'ю. Доти її не було.

       Віддавши наказ служниці приготувати Шарлотті кімнату, я вирушив в іншу частину маєтку, щоб переконатися в тому, що тут більше немає мого батька. У Дорені розлучення вважається ганьбою, і ніхто не став займатися розлученням моїх батьків після вигнання матері. Наша сім'я і так занадто сильно зганьблена історією цього шлюбу, а розлучення могло просто зламати нашу репутацію. Дивно, що в історію зникнення герцогині всі вірили, адже вона була вигадана з впевненістю в тому, що Шарлотта більше ніколи не повернеться, а отже, докази не потрібні. Але тепер моя мати вдома і ми не маємо жодної причини для того, щоб виставити її за двері. Вона все ще дружина мого батька і все ще знатна дама, хоча на її зовнішній вигляд так не скажеш. Цікаво, чи всі жінки, що побували в Імірині виглядають так огидно? Таке почуття, ніби той світ викликає у них посмертну хворобу жахливим зовнішнім виглядом. Але я не сумніваюся в тому, що, придбавши колишню владу, Шарлотта захоче собі найкращі вбрання та прикраси, які виправлять її потворність.

       Батько й справді поїхав, але це лише частина вирішеної проблеми. Я дізнався яку кімнату підготували моїй матері і подався туди. Мене зовсім не здивувало, що ці служниці й справді додумалися поселити її поруч із кімнатою Нори. Їх поділяла лише одна стіна і я поняття не маю наскільки це безпечно, адже ніхто не знає, що саме очікувати від Шарлотти. Не дарма ж батько настільки агресивно зреагував, як побачив її постать.