Розділ 22

    Тримаючи золотий конверт у руках, я прямував до свого кабінету. Такі листи не можна відкривати при врученні. Вони відкриваються тільки там, де немає зайвих очей, вух та душ. Минулого разу, коли мені прийшов конверт із королівською печаткою, мене відправили у вигнання. Заплющимо очі на те, що це був підроблений лист і згадаємо той, який прийшов мені за місяць. Воно було справжнє, але також жодних добрих звісток із собою не несло, адже на мене повісили заступництво.

       Цей день нагадав мені той, що перед вигнанням: довкола також тихо, навіть птахи не співали. А коридорами чомусь не снували слуги, виконуючи свою роботу. Небо сіре, як перед дощем, але вітру нема – він би порушив тишу.

       Двері мого кабінету заскрипіли, коли моя рука лягла на ручку, щоб їх відчинити. На столі лежали папери, все в тому ж поплутаному порядку, зустрічаючи мене своїми білими аркушами. Я сів у крісло і знову прочитав «Маркізу Каспару Тіффеньє» у рядку одержувача. Негайно діставши зі столу ніж для конвертів, я витяг послання і мої очі відразу забігали рядками королівського сповіщення, змушуючи їх округлитися від здивування.

***

       Ми не розмовляли з нею два дні в той час, як мій батько те й робив, що залицявся до неї з усіх боків. Він здавався мені настирливою мухою, яка постійно літає біля Нори і не дає їй спокою. Позавчора він відвіз її до міста, ходити музеями та парками, а вчора їздив за ліками для Неро і, звичайно ж, потяг її з собою. А я тоді сидів цілою добою над шифром і жодного разу не встав з робочого місця. Але це того коштувало, адже я зміг нарешті розшифрувати все, що там написано. Я міг би приступити до звільнення Неро завтра, але мені не терпілося надавати йому дати копняка за все скоєне, тому сьогодні ми втрьох зібралися в його кімнаті і схилилися над тілом хлопця. Я стояв праворуч ліжка, Нора звично стояла зі мною поряд, а батько зайняв місце на іншому боці.

       У кімнаті з нами були ще кілька слуг, серед них Густав, а також Ріна та її чоловік, який є сторожем. Ми не знаємо, як може повестися Неро після пробудження, тому Густав, як керуючий маєтком, повинен віддавати іншим слугам накази у разі чого, а сторож для того, щоб утихомирити можливий спалах агресії у Неро. Ріна ж тягається за Норою скрізь і всюди, вона виявилася набагато відданою служницею, чим я думав, а після викрадення взагалі очей з неї не зводить.

       «Неро», – покликав я його душу.

       Заплющені очі продовжували вкриватися віками, тіло не ворушилося, позбавлене такої можливості. Перед тим, як приступити до заклинання, я хотів попередити Неро про це, але він не відповідав.

       "Чи ти чуєш мене взагалі?", – все ще вривався я в його свідомість.

       Всі присутні дивилися на мене в очікуванні моїх подальших дій, але я нічого не зможу зробити, якщо не буду переконаний у тому, що Неро готовий до зняття з себе повідця.

       – Неро! – крикнув я у слух.

       Нора поряд зі мною здригнулася, батько запитливо глянув, а я кинувся до тіла брата і приклав долоню до його щоки. Він холодний як лід, а на шиї не знайти пульсу. Ніхто не намагався мені відповісти у думках, бо вже не міг. Я не чув голос хлопця і навіть не наважуюсь сподіватися хоч колись його почути ще раз.

       – В чому справа? – спитав герцог грубим тоном.

       Я відійшов від ліжка на пару кроків, мало не збиваючи дівчину, що стоїть позаду. Вона, здається, здогадувалася, від чого це я раптом виявив таку емоційність і так стривожений, але до останнього вигляду не подавала.

       – Отче наш, що на небесах, – зашепотіли її губи. Молитву з Іміріна чув тільки я і дуже шкодував, що мені довелося її чути.

       «Неро», – намагався я достукатися до душі, якої більше не існувало.

       – Та що ж ви все стоїте, – мій батько закричав на слуг. – Швидко дзвоніть лікарям, тварюки! Вам язики дані не для того, щоб ви шепотіли. Повідриваю!

       – Хай прибуде царство твоє, нехай прибуде твоя воля… – Нора продовжувала шепотіти зі сльозами на очах.

       До неї підійшла Ріна і взяла за складені в мольбі руки. Дівчина не помічала служницю і ніяк не відреагувала на дотик. Вона болісно морщилася, піднімаючи очі до стелі.

       У цьому хаосі я не міг зрозуміти, що робити. Коли хтось молився, хтось біг з усіх ніг, а хтось безпристрасно дивився на тіло Неро. Мій батько побачив багато смертей, але бездиханний син змусив його відчувати до смерті хоч якісь емоції. Герцог не наважувався сказати нам, він тільки вдивлявся в обличчя хлопця, дивлячись на нього так, ніби він прикидається і зараз розплющить очі. Але Неро більше не дихав, і відкрити їх не зможе.