Розділ 21

      За традицією, як і завжди, в обід я чекав у своєму кабінеті мого вірного помічника. Натаніель завжди приходив вчасно, прямо у призначену годину, тому ми одразу переступили до справи.

       – Єдине, що сталося за Вашу відсутність, молодша графиня Вар Морте зникла. Сумніваюсь, що глава сімейства та його дружина про це знають, адже вони вже місяць, як повзають у ногах у короля. При дворі мало що доходить із зовнішнього світу. Самі розумієте, там свій окремий світ. У їхньому будинку залишився лише молодший брат Лібітини, повністю оточений слугами. Вийти на слід молодшої графині не вдається.

       – Навіть, якби ми знайшли її, вона не стала б звільняти Неро. Не витрачай сили на пошуки.

       Я спостерігав за тим, як Натаніель примружився. Він явно бачить у моїх словах щось не те, адже я щойно наказав не шукати ту, що може допомогти моєму братові. А що мені робити? Лібітина заздалегідь провела ритуал приховування крові, її вже ніхто знайде. Тільки хлопець про цей ритуал не знав, а я маю сумнів, що він зрозуміє хоч щось, якщо я йому розповім.

       – Але це не таке велике лихо, мені вдалося знайти в Ельхії те, що нам потрібно, я вже тобі розповідав. Я вже знайшов, як розшифрувати заклинання, але на це піде не один день. Потрібно зробити все ретельно, права на помилку у мене немає.

       – І як просування? – Натаніель сьорбнув каву з чашки, що дбайливо принесла служниця кілька хвилин тому.

       – Сидів над цим усю ніч і нічого не вийшло. Останнім часом все так одразу навалилося, на чомусь одному зосередитись не виходить. Але зізнаюся, що на мою невдачу зіграв більш складний шифр, ніж втома.

       Хлопець розуміючи кивнув і на секунду про щось задумався. Потім його обличчя набуло серйозного, навіть грубого вигляду. Здавалося, ніби Натаніель збирається з силами. Його очі заметалися з боку в бік і він, нарешті, підвівся. У ньому не було ніякої впевненості, але я сподівався, що він зважиться хоч на щось.

       – Ваша світлість, – він схилив голову і склав руки за спиною.

       Я здивувався його різкому тону. Хлопець говорив швидко, через силу.

       – Дозвольте мені… дещо у Вас попросити.

       – З цього й треба було починати, – мені щиро стало цікаво, що він задумав. Ніколи раніше з ним такого не було. – Так, Натаніель, кажи.

       – Чи можу я піти? Не зовсім, взяти всього пару відгулів. Я все відпрацюю.

       Мені варто було чекати від нього чогось такого. Як люди, що на мене працюють, Натаніеля призвела до мене важка ситуація. Він і справді дуже хороший помічник, чудово справляється зі своїми обов'язками і ніколи мене не підводить. Мені варто дати йому відпустку не просто для того, щоб він мав час відпочити і доглядати сестру, а хоча б для того, щоб віддячити за вірну мені службу.

       – Значить… Нема найближчим часом в мене помічника, – трохи посміхнувшись, сказав я. – Відпочинь, як слід і допоможи своїй сестрі.

       Натаніель підняв голову і глянув на мене круглими очима. Видно, як важко йому не почати посміхатися.

***

Знову. Вони знову мило шушукаються, гуляючи по дому. А може, вони кудись разом йдуть? Ні, такого бути не може.

       Я вже довго дивився на те, як мій батько вів під руку Нору коридорами маєтку. Він постійно зупинявся біля картин на стінах, якщо ті траплялися і розповідав їхню історію, як вони потрапили в наш будинок. Ніколи раніше, я не звертав на них уваги, але раптом праці художників здалися мені абсолютно огидними і з'явилося величезне бажання кинути їх у камін замість дров.

       Мені довелося ступити пару кроків ближче до них, щоб парочка мене нарешті помітила, але вони настільки захоплені своєю нудною розмовою про мазні на полотнах, що мене не помічали. Тоді я пройшов ще далі і став майже впритул до них.

       – Дивись, щоб тобі не стало звичкою заважати нам, – невдоволено пробурчав батько.

       – Заважати вам? Що ж я зробив?

       Герцог стояв з гордим виглядом, тримаючи Нору за лікоть. Але та побачивши мене виплуталася з його рук і стала праворуч від мене. Мій батько спохмурнів, але прийняв до відома, що Нора завжди буде за мене. Якщо чесно, то її вчинок мене теж здивував, але ж… Я б так зробив на її місці.

       Чоловік не засмутився, усвідомивши, що його німфа щойно вислизнула від нього. Але цей факт його розлютив, адже чомусь вона обрала мене.