Розділ 19

      Вистачило всього трьох ударів батогів, щоб окрім болю я відчув на своїй спині щось ще. Щось мокре і таке ж неприємне, як і кожен удар. І тільки коли батіг розтяв моє плече, я зміг повернути голову і побачити, що це кров.

       Скільки вже минуло ударів? А скільки лишилося? Я вже перестав рахувати, адже від цього болю голова йде кругом, не дає думати. Мені варто тільки сподіватися на те, що я знепритомнію і прийду в нього вже коли все закінчиться. Але кожний дотик плитки з моєю спиною не давав мені випасти з реальності.

       Крім болю в спині, у мене ще хворіли щелепи від того, як сильно вони стискалися, кусаючи кляп.

       Через надто довгі тридцять батогів я перестав відчувати хоч сантиметр свого тіла. Я боявся навіть ворушитися, тож продовжував лежати на кам'яній поверхні, у кімнаті, яку відвели спеціально для таких тортур, що тут називаються «підношеннями».

       Я не знав людину, що порола мене. Він нічого мені не сказав, коли залишав мене в холодній кімнаті стікати кров'ю, але за кілька хвилин хтось знову зайшов сюди. У того, хто увійшов, було щось у руках, але в мене не було сил навіть підняти очі, щоб розглянути, що це. Сподіваюся, отрута.

       – Там хтось рвався тобі допомогти, але я настояла на тому, щоб доглядати тебе власноруч.

       До мене тільки зараз дійшло, що накидка у того, хто увійшов, навіть близько не червона, а чорна.

       – Нора, – здогадався я.

       Груди стиснули від почуття тривоги. Чи варто їй бачити такі страхіття? Я ще хотів щось сказати дівчині, але думки плуталися і язик відмовлявся мені підкорятися.

       Моєї спини торкнулася мокра тканина. Нора стирала з мене кров, намагаючись не завдавати мені надто багато болю.

       – Не все так погано, як я думала, – по тремтячому голосу я зрозумів, що вона бреше. – Пару подряпин і тільки, – Нора не могла сказати, що я уявляю собою сполосований шматок м'яса.

       Якими б акуратними не були її рухи, я все одно шипів від болю. Дівчина полоскала ганчірку від крові кожні п'ять секунд, якщо не рідше. А це означає лише те, що від спини залишився лише фарш.

       – Ти ж якийсь там великий чарівник, хіба не можеш себе зцілити?

       Гарне питання. Тільки ось для лікування мені потрібна концентрація, а зараз у мене її рівно нуль. Я не зможу навіть іскорки видавити з себе, якщо мені це буде потрібно.

       – Права кишеня, – зібравшись, видавив із себе я. – Там порошок із кварцової квітки, він підписаний.

       У мене є дуже шкідлива, але в даному випадку дуже корисна звичка про всяк випадок носити з собою такі порошки у внутрішніх кишенях мантії. До цього мені вони ніколи не потрібні були, чому я дуже радий. Від цього порошку рани затягнуться до завтра, але все одно дуже болітимуть.

       – Знайшла.

       Нора відкрила герметичний пакет і висипала частину вмісту на одну з ран. Від цього, здається, мені знову потрібен кляп, щоб не скрикнути від того, як шипить порошок, припікаючи рану.

       – Говори зі мною, – процідив я крізь стислі зуби.

       Мої слова означали «розкажи мені щось таке, щоб я ні про що інше думати не міг». І Нора дуже добре зрозуміла моє прохання. Її рука зупинилася, переставши втирати ліки і біль на коротку мить здався не таким сильним, як раніше.

       – Ти мені подобаєшся, – дівчина дуже добре підібрала слова, щоб я справді залишив думки про рани. – Ти й так це вже зрозумів, але почути особисто набагато краще, ніж здогадуватись.

       Дівчина провела рукою по моєму волоссю, відкидаючи його з чола. Здається, я перестав дихати.

       – Ти мені подобаєшся, і я з величезним задоволенням відважила б тобі ще тридцять батогів за те, що ти дозволив їм створити з тобою такий жах.

       Вона взялася за іншу розсічену смугу на моїй спині. Моє шипіння від болю стало наказом продовжувати говорити, перевести мою увагу на слова.

       – Але знаєш, чому я цього не зроблю? – Дівчина провела кінчиками пальців по тій частині спини, де немає ран. – Набагато приємніше зализувати твої рани, ніж наносити.

       Невже в мене галюцинація від болю? Хіба таке буває? Просто я не вірю, що мене відшмагали до напівсмерті, а після цього в мою камеру тортур вривається Нора: бліда від картини, що побачила, з мокрими від сліз очима і тремтячими руками. З мене вириваються звуки шипіння, а з неї зізнання… у коханні?