Розділ 13

   Мені навіть на думку не могло спасти, що Неро і справді додумається відправити на збори свій образ, навіть не побоюючись, що хтось розкриє його секрет. Більше того, все було зроблено настільки добре, що ніхто не зміг його відрізнити від справжньої людини. Це живе бачення поширювалося на всіх гостей і навіть створило ілюзію того, що перед ними стоїть матеріальна людина, вона могла чіпати, піднімати та тримати в руках різні предмети точно, як жива. Навіть не віриться, що сам Неро на це здатний і, якщо чесно, вірити в це я не збираюся. За ним точно хтось стоїть, адже сам Неро абсолютна бездарність у таких справах. Взяти хоча б той монолог в Імірині, коли я застав його на кухні, що розмовляє з птахом. Це все набагато ускладнює, адже якщо мої здогади вірні, то доведеться шукати не Неро, а людину, про яку я і приблизно нічого не знаю. Найімовірніше, поруч із ним виявиться і мій брат.

       Позавчорашні події мене трохи вразили і збили з пантелику. У мене купа справ і проблем, які я не зможу вирішити швидко і просто, а позбавитися зайвого вантажу потрібно прямо зараз. Варто було розпочати з найлегших справ на сьогодні, а вже потім братися за щось складніше. Не хочу з ранку напружуватися чимось дуже важким.

       Вперше за довгий час я вирішив працювати не в кабінеті, а у вітальні, до якої зазвичай ніхто не заходить. Справді, затишна кімната постійно пустувала, адже приходити до неї нема кому. Раніше у нашому маєтку постійно водилися гості і для кожного була відведена окрема гостьова кімната, а у вітальні постійно грала музика та шум голосів. Після відходу батька, єдиними відвідувачами всіх тих кімнат стали лише слуги, що проводили регулярне прибирання, або жили в них. Багато людей приходять до мене працювати тільки тому, що життя не дало їм іншого вибору і, що їм залишилося, йти до пана, який прийме їх замість послуг.

       Навпроти мене почулося невдоволене бурмотіння, яке я не зміг розібрати. Відірвавши голову від білих конвертів та їхнього вмісту, мені довелося подивитися на дівчину, яка сиділа попереду. Вона облаштувалася на дивані, обклалася якимись книжками і не звертала уваги ні на що, окрім них.

       – Це маячня просто. Маячня, – прошепотіла Нора, дивлячись у книгу.

       З того часу, як залишати її одну, стало небезпечно, мені довелося тягати її скрізь із собою. Нора не дуже скаржиться і, здається, змирилася зі своєю долею. Видно, що їй не дуже приємно проводити зі мною час, але вона сама чудово розуміє, що інакше не можна. Її намагався викрасти людина, про місцезнаходження якої ми не здогадуємося досі, на моїй ділянці знайдено дивний пристрій, можливо для стеження, а слуг підкупили і тепер жодному не можна довіряти. Набагато краще, якщо Нора буде прямо в мене перед очима. Я обіцяв їй безпеку.

       – Що ти читаєш?

       Вона підвела очі на мене і, прийнявши недбалу позу, сонним голосом відповіла:

       – Якщо я колись повернуся додому, то піду з цього світу, не спробувавши про нього дізнатися. А це такий досвід, я навіть постала перед самим королем. Так ось, я щойно дізналася, що в країні Рілх правлять тіні.

       – Запитала б мене. Чого ж мучиться з книгами, якщо я можу відповісти коротко та ясно?

       – Тебе? – обурилася дівчина. – Ти мене майже ненавидиш, а тут ще я навантажуватиму питаннями Вашу світлість. Один толк знаходиться поруч з тобою в тому, що ніхто не ходить за мною і не шепочеться. Мене вже котрий день чатує за поворотами якийсь хлопець, а побачивши тебе жодна адекватна душа такого робити не буде.

       Чи варто мені вдати, ніби мені все одно, що хтось за нею ходить? Це ж перший доказ того, що в моєму будинку щури.

       – Ненавиджу? Нічого дурнішого у своєму житті не чув, – я все-таки вдав, що мені все одно. – Як можна ненавидіти милу Нору? – Мій голос набув театрального відтінку, кожне слово виходило надто награним.

       Я знову уткнувся у свої листи, сортуючи їх на термінові та на ті, що можуть зачекати.

       – Дуже просто, Каспаре, – так само театрально відповіла вона. – Перша причина, через яку ти мене ненавидиш: Ваша світлість змушена тягатися зі мною скрізь. Друга: я постійно поводжуся надто грубо, а Ви, пане, до такого не звикли. Третя: через мене...

       – Достатньо, – перебив я Нору. – Розумієш, люба, якщо я сказав, що не ненавиджу тебе, – з мого боку почувся зітхання, – отже, так і є. Не треба доводити мені протилежне.

Чи не надто люб'язні мої слова?

       – Скажу тільки те, що ти мені гидка.

Так набагато краще.

       Нора пирхнула, здається, трохи посміхаючись. Уткнувшись у папери, я не бачив її обличчя, але з боку Нори не почулося і краплі негативу. Невже вона не образилася?