Розділ 9

        – Вони так і сказали? – Спитав Неро, коли я повернувся до хати.

       Ми всі сиділи у вітальні. Неро посів місце поряд із Норою на дивані. Я сів у крісло, спостерігаючи за тим, як Неро ставить на столик тацю з двома чашками нормального чаю. Мені вони його не зробили.

       – Так, саме так.

       – Не дивно, що він тебе викликає. Ти ж пам'ятаєш чому нас вигнали?

       Так, той фальшивий лист я чудово пам'ятаю, як і його причину. Але я не думав, що мене схоплять так скоро. Щойно минув тиждень з того дня, як ми пішли.

       – Ти пам'ятаєш, хто до нас з'явився?

Йшлося про Лібітіну. Моя давня подруга явно пов'язана з людьми, які потребували моєї відсутності. Непогана помста за давні образи, тільки я досі не можу зрозуміти яким чином вони намагаються мені нашкодити. Звичайно, наробити справ за той час, поки мене нема, дуже просто, і варіантів багато, але вибрати потрібно лише один.

       – Ми пустили ворога на свою територію.

       – Вона абсолютно нічого поганого нам не зробила, здається, і не збиралася. Її завдання було лише в тому, щоб віддати нам лист і змусити нас сумніватися у своєму становищі.

       – Навіщо?

       – Це нам і треба з'ясувати. Думаю, вже завтра нам треба бути вдома.

       Я зовсім забув про вуха, які виразно нас чули, але не розуміли жодного слова. Нора, до цього мовчазно спостерігаючи за нами, раптом випросталась і тихо спитала:

       – Завтра?

       – Так завтра. Безперечно, настав час повертатися, – замість мене відповів Неро.

       Він уже давно мені про це твердив і отримав те, що хотів.

       – Каспар не заперечуватиме, якщо ти захочеш тут залишитися довше. Щоправда, Каспаре? – Він повернувся до мене. – Якщо чесно, ти дивовижна дівчина, Норо. Я був радий зустріти тебе.

       Нора примружила очі, дивлячись на нього дуже неприємним поглядом. Вона точно розуміла, що Неро каже таке кожній дівчині і прийняла це за образу.

       – Я впевнений, що ти не хочеш повертатись до свого батька. Значить тобі нема куди податися. Як щодо того, щоб піти з нами?

       Дівчина поперхнулася чаєм. Якби він був у мене, я б взагалі їм захлинувся, але мене Неро такою милістю не обдарував. Подавитися від подиву мені не було чим. Натомість я прикрив рот рукою, щоб не сказати нічого зайвого. Назріває щось неймовірне. У головних ролях дурень Неро та його не дуже дурна подружка Нора.

       – Я б нізащо не пішла з людьми, яких знаю кілька днів!

Розумничка. Продовжуй. Ще тебе в маєток на мою голову не вистачало.

       – Але ж ти погодилася піти зі мною, зовсім мене не знаючи. Тепер ти тут. Чому б тобі не довіритись мені ще раз?

       Я більше не витримав і втрутився.

       – Неро, припини. Вона відмовилася. Чуєш? Твої слова звучать дуже безглуздо. Може вона й не хоче більше бачити свого батька, але їй все ще є що втрачати: друзі, навчання. Зрештою тут усе її життя. Ти хоч сам розумієш, що кажеш?

       – Але ж ти зможеш її повернути назад.

       Нора сиділа з відчуженим виглядом, відпиваючи свій чай. Незрозуміло було про що вона думає, про дурість Неро або всерйоз обмірковує його слова. Вона зовсім не дурна і точно на це не погодиться. Я не можу цього допустити. Якщо вона піде з нами, то вся відповідальність за її перебування в Дорені ляже на мене. У мене клопоту мало? Я не можу цілими днями бігати за нею, перевіряючи, як вона поживає, чи не хоче назад в Імірін і питати, що ще мені для неї зробити. А як віднесуться наші люди до гості зі «світу ублюдків»?

       Але за виразом обличчя Неро було зрозуміло, що він явно щось замишляє і, щоб прийти до своєї мети, він воюватиме. Тоді я непомітно смикнув рукою. Але Норі вистачило й цього, щоб відчути, як нитка на її мізинці натяглася. Вона розгублено зазирнула мені у вічі, злегка піднявши брову.

       «Погодься», – беззвучно сказав я, сподіваючись, що дівчина зможе прочитати по губах.

       – Добре, – кивнула вона хлопцеві, – я піду з вами, але тільки за умови, що ви повернете мене назад за першого мого бажання.