Розділ 7

       Навколо мене був тільки попіл, який моментально вигорів при дотику до підлоги. Попіл падав на землю повільно, залишаючи на паркеті сліди, які не відмивалися, і мене хвилювало тільки це.

       – Вона потрапила до Дорена?

      – Я дуже сумніваюся в цьому, Неро. Її давно виписали з мешканців нашого світу, тому шанс того, що вона зараз жива, вкрай малий.

       – Але чи не дорівнює нулю?

       Я кивнув у відповідь на запитання. У мені не було печалі. Цю жінку я не пам'ятав, не знав і не любив. Я нічого не втратив, навіть навпаки. Тепер у нашому розпорядженні будинок, який не має хазяїна. Мені абсолютно не соромно так казати. Шарлотта була хорошим персонажем у житті багатьох людей. Мені невідомо, але здається, що вбивство матері Неро не перший злочин у її житті. Я можу тільки сказати, що колись мені стало її шкода. Такі речі роблять не від хорошого життя, але це почуття швидко зникло, адже це ніяк не виправдовує її. Не важливо, хто вона мені. Я дізнався достатньо, щоб припускати, ким вона була. Навіть, коли я пояснив їй, що ми не збираємося завдавати їй шкоди, вона все одно думала лише про вбивство. Своє та наше.

       – Каспар, – серйозно сказав Неро, – хто такий «він»?

       Мені було що йому сказати, але я вперто мовчав, доки хлопець не зітхнув і всім своїм виглядом показав, що цю розмову треба продовжити найближчим часом. Я ж з ним був повністю солідарний, тому, так само продовжуючи мовчати, зібрався з думками і пішов до вхідних дверей.

       – Поняття не маю, куди ти зібрався, але я сподіваюся, що ти не знайдеш нам неприємностей. Адже так?

       – Тобі теж не завадило б піти зі мною. Я йду дивитися, що тут є довкола. Ми тут так давно, а досі нічого не бачили. Ти взагалі навіть до вікна не підходив.

       - Ой-ой-ой, а пан Каспар тільки там і сидів, виглядав ту дурну дівку.

      – Вона тобі не дівка. Так ти думаєш, я не бачив, як ти дивився в очі Лібітіні вар Морте?

      – Я зовсім не дивився.

       – Саме так, що ти дивився не в ті очі, друже.

***

      Ноги починали боліти, ніби ми гуляємо вже годинами, але насправді не минуло й десяти хвилин. Ось до чого доводить вічне сидіння вдома. У Дорені мені постійно потрібно було кудись йти. Це може бути і не ділова зустріч, а навіть мій маєток, адже якщо пройти кожен його кут, то ноги просто відсохнуть. Я за ним зовсім не сумую. Боюся, що в Дорені у мене з'явилася купа справ і проблем, які потрібно буде вирішити в найкоротші терміни на моє повернення.

       А що ж із тим листом? Із самого початку можна було подумати, що воно було фальшивим. Я припустився помилки, коли послухав слова Неро.

«Як же ти мене задовбав. Ти постійно над усім так морочишся, що часом доводиться думати, як би тебе відволікти».

       Навіть не знаю, що мене зараз найбільше дивує: те, що я мав рацію, або те, що тепер Неро робить мене винним. Сам же мені сказав розслабитися, а тепер намагається довести, що я егоїст і ми все ще тут з моєї вини. Частково це так, але я не звик приймати свою провину.

       – Мовчиш?

       – А що мені казати? Неро, я такий радий, що ти погодився піти зі мною! Спасибі тобі велике. Якби не ти мені було б дуже самотньо йти цією тихою, спокійною вулицею одному і не слухати твої бурчання. Ах, якою ж прекрасною є твоя компанія. У мене немає слів, щоб передати тобі, наскільки я щасливий!

       Неро зовсім мене не слухав, його обличчя все ще передавало той жах, який він бачив хвилинами раніше. Я проходив цю практику неодноразово, а він бачив це вперше. Він ніби повертається туди, в цей момент. За цей тиждень на нього впала Лібітина, що стікає кров'ю, а тепер ще й моя мати, що палає в гарячому полум'ї свого ж прокляття. Цей хлопець хотів стати солдатом, але там не місце таким слабакам, як він.

       – Це колись скінчиться?

       – Дивлячись, про що ти говориш. Якщо ти маєш на увазі наше перебування в Імірині, то, мабуть, доведеться скоро повернутися додому.

       Хлопець продовжував мовчати, чомусь сумно дивлячись у підлогу.

       – Ти знаєш, куди ми йдемо?

       – Звичайно ж, ми звідси прийшли. Ти не пам'ятаєш? Якщо повернути праворуч, то вийдемо на лісову стежку. А далі місце, де ми з тобою опинились.