Розділ 5

           – Скільки ти там уже не був?

       – Лише один день. Я витратив достатньо енергії, тому більше немає потреби зґвалтування її свідомості. Тепер мене точно не розірве.

       – Де ти її взагалі дістав? Ми ж надвір не виходимо.

       – У вікні побачив. На цих безлюдних вулицях вона єдиний перехожий.

       По обличчю Неро було видно, що я його здивував. Він завжди закриває жалюзі та не підходить близько до вікна. Він боягуз, завжди ним був і залишиться. Такою є його природа і з цим більше нічого не зробиш. Неро вирішив піти стопами батька і постійно тренував себе фізичними навантаженнями, але жодного разу не говорив про те, що збирається йти в солдати. Дурість зробив. Може, він і робив це для себе, але я бачив, як він дивився на тих людей у військовій формі. Здавалося, що він подумки приміряє форму на себе. Він хоче бути їхньою частиною. Неро прийняли б у військові ряди, я певен. Але він боїться.

       – Я хочу додому, Касе.

       – Перестань нити.

       Він мені це каже не вперше. Мене вже добряче дістала ця фраза.

       – А що нам тут робити? Ти ж таким розумним здавався, хіба не розумієш, що Вілен зовсім не виганяв нас. Це комусь знадобилося, але точно не королю. І листа не батько писав. А що коли з ним щось трапилося? Ми й далі тут сидітимемо?

       – Так.

       Мій голос став твердим та різким. Невже я справді сказав це? Неро був позаду мене, і я залишками енергії чув у якому сильному потрясінні він був. Жоден з нас на це не очікував і в словах Неро було більше сенсу, ніж у моїх.

       – Та що ти, в ім'я вогнів, несеш?

       – Неро, те, що ми тут, взагалі нікому шкоди не завдасть. Ти ж розумієш, що нас не виганяли через те, що підозрюють у вбивстві? А тим більше не стали б приплітати туди нашого батька. Король найняв би кращих детективів і сищиків, а наш батько взагалі в цій сфері не розбирається і навіть по своїй волі не став би в це лізти. Його не зачіпатимуть.

       – Тобто ти весь час знав це і не розповідав мені? Ми будь-якої миті могли просто повернутися додому. Що з тобою відбувається?

       – Я втомився. Я не хочу додому, хочу відпочити.

       – Від чого ти втомився?! – Він підняв на мене голос, – ти втомився від того, що цілими днями сидиш у своєму величезному маєтку і тільки й віддаєш накази праворуч і ліворуч? Каспаре, ти ким себе уявив?

Ну так, кому ж як не тобі краще знати, чим я займаюсь у себе в маєтку?

       – Ти хоч розумієш, як ти підставив усіх довкола? Кому треба було нас відправляти сюди? Каспар, поки ми тут «відпочиваємо», в Дорен може творитися що завгодно. Хіба ти не розумієш?

       – Турбота про королівство – обов'язок короля, а не його племінника. Мені все одно.

       Неро більше не розмовляв зі мною. Що ж, його, звісно, можна зрозуміти, але я не хочу. Взагалі нічого не хочу. Тільки тиші, яку я тут не отримаю. Але заглушити жахливі звуки з ток-шоу по телевізору можна лише пультом, але розлючений брат не дасть мені цього зробити. Він лежав на дивані, постійно робив глибокий вдих і видих, щоб хоч трохи заспокоїтись. Виходило в нього погано, тому він робив більш глибокі вдихи та голосні видихи.

Я так не можу. Я йду.

       Мені нема куди подітися. На другому поверсі лише спальня з птахом-інвалідом, яку ми називали «Мості», не знаючи хлопчик це чи дівчинка. Але це не важливо. Воно всякий кращий співрозмовник, ніж Неро.

       – Мості, скажи: «Каспар хороший хлопчик».

       – Карррр.

       – Скажи: Каспар не плюється отрутою.

       – Каспаррр… отрутою!

Схоже, щодо співрозмовника я помилявся.

       Я повернув голову в бік тієї шафи, де знайшов кинджал. Його там більше немає, але мене постійно турбує, як він там опинився. І чому ворон постійно лається на Дорен? Це дуже безглуздо думати, що я справді перебуваю в будинку своєї матері. Але інших припущень я не маю. Королівським особам пам'ять не стирають. Але Шарлотта не зовсім частина королівської родини... Одружитися з ельфійкою! Чим же мій батько тоді думав?