Розділ 3

            Мені снилися дуже солодкі сни, в яких була я та батько. Це давно забутий спогад із дитинства. Зараз я не дуже близька з ним, та й розмовляємо ми рідко. Після мого вступу до університету все покотилося до дідька, і ситуація з того часу ніяк змінюватися не хотіла. Чорт, як я не хочу розплющувати очі, я не хочу, щоб все, що я так довго накопичувала, знову пропадало, розсіювалося рожевими блискітками в темряві.

       Але та реальність повільно йшла від мене, змушуючи розплющити очі. Я їх закривала силоміць, намагаючись повернутися туди, де мені не потрібно не спати ночами, вічно гнувшись над конспектами і капати краплі від пересихання очей.

       Хтось ласкаво забрав пасмо волосся, що впало мені на обличчя. Я все ще непритомна, відчуваю зовнішній світ тільки на задньому фоні, більше замислюючись про сни. Але хтось продовжував гладити мене по волоссю. І тоді я згадала, що моя кімната постійно закрита на ключ.

       Усередині мене все перевернулося, очі миттєво розплющилися, дихання почастішало в сто разів.

       – Злякалася?

       Я лежала обличчям до стіни і не могла бачити, хто стояв позаду мене. Голос зовсім незнайомий, я гадки не маю, що могло статися. Начебто не пила вчора.

       – А мені кажуть, що я не страшний. Як мене можна боятися? Ах, так, ти ж мене не бачиш.

Чому я не можу сказати жодного слова?

       Все тіло вкрилося мурашками, мені стало жарко і дико незручно, ніби засвербіли мізки, і ти намагаєшся зробити хоч щось, щоб цього не відчувати. Але нічого не виходить. Я проти своєї волі підводжусь на ліктях і повертаю голову у бік мого… відвідувача? Ковдра сповзла з моїх плечей і залишила мене в одній тільки атласній нічнушці. По червоних щоках потекли сльози, змиваючи намальовані ластовиння. Я не могла самостійно поворухнутися чи видати хоч якийсь звук, навіть не могла нічого нормально бачити. Тільки сині очі, що наполегливо дивилися мені в душу.

       А потім мене відпустило. Я отримала контроль над своїми рухами і навіть голосом, але мої губи відразу накрила рука. Перстень на ній боляче обпалило мені шкіру. Я намагалася кричати, але все, що я могла, мукати. Звук цей зовсім тихий, і відійди від мене на пару метрів, його вже не буде чути. Мені не було порятунку. Зовсім.

       – Я не вб'ю тебе тільки в тому випадку, якщо ти не кричатимеш. А якщо подаси голос… – він погрозливо глянув на мене, та так, що можна було без ножа порізатись і миттю стікти кров'ю до смерті. Такою глибокою буде ця рана.

       Я доторкнулася тремтячими руками до долоні, що затуляла мені рота, на знак того, що не збираюся кричати.

       – Хто ти?

       – Хто я? Стеження служби безпеки вийшло на новий рівень, я твій особистий агент.

       – І що ж моєму агентові треба?

       – Чесно? Нічого. Бачиш, мені нудно.

       Не можу описати тих почуттів, що вирували в мені. Це суміш страху, злості та нестерпного бажання плакати.

       – Я дивлюся на тебе, бо більше нема на що, а чому тобі такі цікаві мої очі?

       – Я спитаю інакше: якого дідька ти тут робиш?

       – Сиджу у твоїй голові. Тому можеш мене не боятися, я не зможу вбити тебе фізично.

Те, що зі мною відбувалося секундами раніше, свідчить про те, що він не бреше. Тоді як можна не бояться людини, яка залізла до тебе в голову?

       У книжках, які я читала, будучи підлітком, подібні ситуації закінчувалися дуже романтично, і головні героїні з першого погляду відчували симпатію до хлопців, яких вони бачили протягом двох секунд. Але нічого подібного зі мною не сталося. Мені було страшенно страшно, бо якийсь псих пробрався до мене в будинок і стверджує, що він у моїй голові. Тоді хто з нас псих, може, це я? Я намагалася тримати себе в руках, у таких випадках взагалі не можна панікувати, але нервова система продовжувала мене підводити і мої очі не переставали випльовувати сльози.

       – Давай почнемо знову. Я справді не хочу тебе лякати.

Тоді навіщо кажеш такі жахливі речі?

       Я знову змогла подивитись на нього. Він відійшов до вікна, пильно виглядав на вулиці. Або просто збирався з думками... Я не знаю. Тепер я не так боялася незнайомця. Може він і поводився не дуже доброзичливо, але шкоди мені завдавати не збирався і не збирається. Чомусь я впевнена в цьому на сто відсотків. У нього чорне трохи кучеряве волосся, а вуха гострі-гострі. Ще я помітила, що на його шиї висить ключ, явно не декоративний. Яку жахливу таємницю треба приховувати, щоб носити таке у себе на шиї?