Я, ти, вiн, вона

- Санько, пiди коровi дiйки помий, - скрививши носа, старанно обмиває дiвчина вим'я коровi, щоб молоко кiзяками не пахло. Мати вранцi везтиме його до мiста на базар.
- Санько, нагодуй малу! - бiжить дiвчина до сусiдiв, виймає замурзану сестричку з пiску, несе додому. Садить за стiл. Насипає щойно зварений гарячий борщ i годує ним дитину. Дмухає в тарiлку, на ложку.
- Не добре! Не хочу! Мамо, дайте пирiжка, - вередує сестричка.
- Катрусе, я їх в пiч тiльки посадила, - заспокоює наймолодшу донечку мати, хоча смачнi пирiжки з малиною накритi подушкою, щоб якнайдовше гарячими були, i чекають в каструлi посеред столу. Пахне, аж жижки тремтять.
- Санько! Iди на грядку, кропу принеси! -  щодуху бiжить дiвчина на город, перестрибуючи через молодого вужика, який вмостився на стежцi, щоб погрiтися на сонечку.
 Отаким було сiльське життя Саньки. Старша донька - перша помiчниця у матерi. Одяг їй не купували. Не було за що. Зароблене з господарства на їжу та на те саме господарство йшло. Материнi сестри недоноски своїх дiтей в село привозили  - гарнi, майже не ношенi. В тому Санька i ходила. В школi вчилась на вiдмiнно. Встигала на уроках всi плiтки зiбрати, ще й п'ятiрку отримати. Що правда, то правда - розумницею Санька була. Дивувались вчителi, ще далеко до висновку, а вона вже бачить його i пояснення дає логiчне.
 Пiсля школи до iнституту вступила. На бухгалтера вивчилась. Студентськi роки найкращi. Енергiйна Олександра всюди встигала, не завжди першою була, але то не головне. Головним досягненням студентської пори стало перше кохання. В Андрiя закохалася дiвчина до нестями. Запитайте в неї, за що вона полюбила Андрiя? Нiчого не скаже. Бо той час був казковим, чарiвним, неймовiрним. Та й Андрiй нiчого не згадає. Щасливим був, та й усе. 
 Одружилися молодята на останньому курсi iнституту. Разом отримали призначення на завод, що знаходився у маленькому мiстечку, де мешкали батьки чоловiка. Олександра працювала за фахом, а Андрiй був вимушений покинути завод i професiю програмiста здобути.
 Батьки залишили їм квартиру, самi до села подалися.
 Яким щасливим видавалося Олександрi майбутнє! Нi тобi корови, нi тобi кiзякiв! Квартира охайна, велика. Олександра, мов та квiточка, у красивому одязi квартиру доглядає, меблi переставляє, з чоловiком люб'язна та привiтна.
 Отак вони жили рiк, два, три... Чомусь iнодi так буває, коли людина не може себе реалiзувати, то скисає, як невикористане тiсто. Якщо спiзнитися i пропустити той час, коли воно стає пухким, м'якеньким i до рук не липне, то тiсто прокисає i перетворюється в нi для чого не придатну масу. Щось подiбне сталося i з Олександрою.
 Була розумна, тому й вiд посади головного бухгалтера вiдмовилася. З обов'язками звичайного бухгалтера справлялася занадто швидко. На роботi залишалося багато вiльного часу. Та й вдома стало сумно i самотньо. Чоловiк додому не квапився. Вiн в свою роботу закохався. Ще й платили добре.
 Занудилася Олександра. Але ж розумницею була! Почала цiкавитися комп'ютерними технологiями. I це з часом набридло. Знайшла душевний спокiй в соцiальних мережах. За допомогою фотошопу обрiзала надмiрностi i нерiвностi своєї фiгури, пiдправила овал обличчя, нанесла рум'янець, збiльшила розмiр очей. Довго пiдбирала колiр вуст. Зупинилася на яскраво червоному. Вийшло дуже гарно. Настрiй покращився. Уперед!
 Олександра знаходила в iнтернетi друзiв i знайомих. Викладувала фотографiї, де вона була в рази гарнiша вiд себе справжньої. Довго листувалась з родичкою з Казастану. Знайшла однокласницю в Нiмеччинi. З гордiстю рахувала лайки пiд фотографiями. Та знову все стало нецiкавим. Хотiлось якогось екстриму. Тiльки не такого, як у головбуха. За чотири роки п'ятеро звiльнилося. Добре, що Олександра вмiє сказати нi. A iнакше, де б вона роботу шукала? Мiсто маленьке, неперспективне.
 Щодо залицяльникiв... Олександра цiнувала свого чоловiка, але ж хотiлося побавитися. Андрiй не соромився при нiй iншим жiнкам комплiменти дарувати. Розумiла, що то не серйозно. Але останнiм часом почала ревнувати його до дружини сусiда. Та також мала фах програмiста. Спiльнi iнтереси, казав. Але дивився на Алiну з iншим iнтересом. Може здалося?
 "Привiт, красуне!" Надiйшло повiдомлення вiд симпатичного незнайомця. Чимось забутим повiяло вiд звичайного привiтання. Згадалися студентськi роки, несамовите кохання, незрiвнянне щастя... Де воно все подiлося? Невже нема вороття?
"Привiт! Ти звiдки, красене?" - вирiшила першою проявити смiливiсть.
"З Хабаровська, а ти?"
"Я українка".
"З якого мiста?"
"З українського".
"Таку як ти я бачив лише в голiвудських фiльмах".
"Ти менi зразу сподобався.Чао. Потрiбно працювати".
 Отак несподiвано почалася гра в вiртуальне кохання.Так, так, почали граючись. Але з часом Олександра зрозумiла, що не може заснути без лагiдного "на добранiч" вiд свого далекого друга. Потрапила в солодку залежнiсть вiд чоловiка, якого бачила лише на фото.
  Артур - вiртуальний обранець Олександри, займався тренерською дiяльнiстю. Навчав плаванню дорослих i дiтей. Був неодруженим, бо всi знайомi жiнки не волiли бачити в ньому людину. Бачили лише його тiло. Артур мрiяв про дiвчину з високим iнтелектом, романтичну i симпатичну. Українськi дiвчата йому подобались, бо його мама родом з Києва. Ранiше вони кожного лiта гостювали у бабусi. Давно уже не бачив київських родичiв. Влiтку обов'язково навiдається до них. Якщо Олександра погодиться, то вони зустрiнуться десь на березi Днiпра або в ботанiчному саду, або в будь-якому iншому мiсцi. Було б Сашине бажання. Хоча вона й просила називати її Олександрою, вiн наполягав на Сашi, Сашеньцi.

- Радий тебе бачити у гарному настрої. Премiю отримала? - почав Андрiй.
- Та нi. Погода хороша, то й на душi приємно.
- Нас запросили до ресторану. У Вадима з Алiною сьогоднi рiчниця. Я квiти придбав. I тобi дещо є. Вiдкрий верхню шухляду. 
 Iншим разом Олександра б очманiла вiд радощiв. Довгоочiкуваний комплект прикрас з дiaмантами посмiхався, виблискував i говорив про велике кохання, яке дарує їй Андрiй - найкращий у свiтi чоловiк. Але не цього разу. Артур написав для неї вiрш.
Як хочеться тобi, коханiй,
Свою любов подарувати!
Полиш в минулому вагання,
З тобою мрiю мандрувати...
 Нiхто нiколи не присвячував Олександрi вiршi. Це були першi, а можливо, й останнi. Якi ж недолугi цi чоловiки... Пориви серця тримають в собi так глибоко, що й самi забувають де вони їх сховали. От i її Андрiй... Скiльки можна грошi викидати на прикраси! Треба буде вибрати сережки, що вийшли з моди, та сестрам вiддати. В скриньцi для коштовностей справжнiй гармидер.
 Олександра була неперевершена. Вона навiть схудла останнiм часом. Довге плаття робило її вищою. Проста зачiска надавала впевненостi. Можливо й не зачiска, а отi, неймовiрно ошатнi камiнцi, що виблискували магiчними iскрами, ховаючись за пасма каштанового волосся. А коли до цiєї магiїї приєднувався кулончик, що ненароком з'являвся в глибокому декольте, то вiдвiдувачi ресторану на мить припиняли поглинання їжi. Гарно. Вишукано. Дорого. 
 Для стороннiх Андрiй i Алiна здавалися парою. Вона запросила його на бiлий танець. Олександра ж була вимушена танцювати з Василем, чоловiком Алiни. В дзеркальнiй вiтринi побачила себе i партнера. Мали кумедний вигляд. Василь на пiвголови нижчий, з кругленьким животиком. Зате гарний танцiвник. 
 Цього разу не було потреби ревнувати. Нехай собi Андрiй придiляє увагу кому завгодно. Олександра мрiяла про побачення з Артуром. 
 Але щось пiшло не так. Коли всi гостi насолоджувалися смачними стравами, живою музикою, жвавими i повiльними танцями, Андрiй з Алiною мали засмучений вигляд. Навiть сварилися час вiд часу. 
- Ты недоумок!
- А ти дурепа!
- Твоя дружина курка колгоспна!
- Що? - до цiєї митi Олександра не звертала увагу на чвари Андрiя з Алiною. Було мiж ними й не таке пiсля посиденьок за пляшкою горiлки. Олександра схопила за барки Алiну i штовхнула її на пiдлогу. Чоловiки миттю протверезiли. Додому їхали в одному таксi. Алiна вибачилася. Олександра ж почала хвилюватися за свою репутацiю. Розумiла, що мiсто їй бiйку не вибачить. Алiна мiсцева,  її жалiтимуть, а про Олександру будуть розпускати плiтки. Так i сталося.
- Iванiвно, кажуть ви з сусiдкою коханця не подiлили, - зустрiв її на роботi двiрник з мiтлою.
- Дивнi жарти у вас, Васильович, - викрутилась Олександра.
- Ви обережнiше з алкоголем, - порадив заступник директора. Колежанки були на боцi Олександри. Ще б пак! Хто їх виручить у скрутну хвилину, якщо не вона? Жiнки по черзi переповiдали вчорашню iсторiю, смiялися з Алiни. Олександра не могла дочекатися кiнця робочого дня. Щоб трохи заспокоїтися, зайшла "В контакт".
"Привiт. Як справи, кохана?"
"Все добре. Скучила".
"Через мiсяць вiдпустка. Зустрiнемось?"
"Так".
"Кохаю".
"Я теж".
 Андрiй мовчав. Мабуть образився за вчорашнє. Жалiє Алiну. Аякже, бачила сьогоднi - синець пiд оком.. Невже вона їй той синець поставила? Начебто нi.
- Алiна з Василем розлучаються. Мiж iншим, через тебе, - порушив мовчання Андрiй.
- А курка колгоспна тут до чого? - здивувалася Олександра.
- Ай... З тобою, як говорити...
 Незрозумiла i дивна розмова. Закiнчилась, так i не розпочавшись. Нудно. Не цiкаво. Незабаром приїде Артур. Треба ще трiшки схуднути. Можливо доречно зачiску змiнити? Взуття... Вони вiдвiдають музеї i виставки Києва. Пiдуть в оперу. Взуття потрiбне елегантне i зручне. Олександра розглядала новинки iнтернет магазинiв. Замовила червонi босонiжки на платформi. Домашнiй комп'ютер працював швидко. Оплата здiйснилась миттєво. Не те, що її "дрова" на роботi: Iнтернет повiльний, комп'ютер старої моделi.
- Ой! Забула вийти з Фейсбуку.
- Ти мене гукала, кохана?
- Та нi, - вiдповiла здивовано. 
- Я вечерю приготував. Ходiмо до столу.
 Пара мило розмовляла, уплiтаючи за обидвi щоки смажену картоплю. Смажена картопля на салi була улюбленою стравою Андрiя ще зi студентських рокiв. То ж час вiд часу вiн сам готував вечерю. 
 "Кохана, я рахую днi, години i хвилини до нашої зустрiчi. Я щасливий безмежно, бо незабаром ми зустрiнемось i заблукаємо в найкращому мiстi на землi. Уявляєш, тiльки ти i я? "
"Мрiю вдень, мрiю вночi. Тiльки про тебе мої думки. Лише з тобою моє майбутнє".
"Ще мить, i серед київських каштанiв
Зустрiнемо з тобою ми свiтання.
В коханнi нашому до самозабуття
Впiзнаємо сумлiння каяття".
"Не зрозумiла, яке каяття? На що ти натякаєш? На чоловiка?"
"Так. Не мав смiливостi ранiше запитати. Можливо вiн у тебе страшний ревнивець. Або закоханий до нестями. Що тодi?"
"Даремно хвилюєшся.  У нього також є коханка. Навiть двi. Перша - його робота. Вiн програмiст. Закоханий в програмування до нестями. Другою може бути наша сусiдка. Нав'язлива, як реп'ях. Та й вiн до неї не байдужий. Принаймнi так менi здається. Сварок при розлученнi не буде. Андрiй не любить сваритися зi мною. Все буде добре. Не варто хвилюватися".
"Познайомиш з сусiдкою?"
"Твiй жарт невдалий".
"Вибач. Кохаю тiльки тебе. I кохатиму завжди".
 - Андрiю, я взяла вiдпустку за власний рахунок, щоб поїхати у село до мами. Роботи багато назбиралося. Просить допомогти. Поїдеш зi мною?
- Нi, кохана, нiяк не можу. Отак, без попередження, мене не вiдпустять. Вибач, не зможу.
 На iншу вiдповiдь не розраховувала. Андрiю не подобалось в селi. Вiн завжди вигадував якiсь причини, щоб не їхати з нею. Квитки придбала, не покидаючи квартири. Як добре, що вигадали Iнтернет! Економiя часу i можливiсть вибору: будь-який фiльм, музика i послiдовний рецепт приготування найскладнiшої страви. От i сьогоднi Олександра буде готувати "Київський торт". Смакота. Одного разу вже вийшло. Але треба ще переглянути покроковий рецепт на ютубi, щоб не допуститися помилки.
 Добре, що до маминого села їхати київським автобусом. Андрiй мав гарну звичку проводжати. Так сталося i цього дня. Вiн нiжно поцiлував її на прощання. "Можливо востаннє", - подумала Олександра i пiднялася схiдцями до автобуса.
 Артур вiдвiдав всiх своїх родичiв. Зустрiчали його люб'язно. Насолоджувався українськими стравами. Мамина сестра тримала кафе на березi Днiпра. Там i вирiшили зустрiтися.  
 Олександрi було приємно, що її одразу познайомлять з родичкою. Мiсяць вiдвiдувала тренажeрний зал, щоб бути в формi. Не пiдведе Артура. Мала сподобатися.
 "Кохана, я не зможу тебе зустрiти. Захворiла мама. Везу її до лiкарнi."  Отакої... За мить до щасливої  зустрiчi... Треба ж такому статися.
"Зустрiнемось години через три. Дуже прошу, дочекайся. Кохаю до нестями".
"I я тебе".
 Настрiй зiпсовано. З важкою валiзою не було бажання гуляти Києвом. Та й хвилювання приносило душевний неспокiй. 
 Кафе "Вiдлуння", де мало вiдбутися їхнє перше побачення, мало ошатний вигляд. Олександра  замовила каву i почала розглядати пляж на березi Днiпра. Вона завбачливо придбала новий купальник, бо торiшнiй їй не подобався. Вiдпочиваючи в минулому роцi на Чорному морi, бачила такий на iнших дiвчатах. Новий купальник був не з дешевих. Неповторнiсть гарантована.
 Раптом хтось пiдiйшов до неї ззаду i закрив їй очi. 
- Артур! Нарештi! Я страшенно хвилювалась, - Олександра прийняла долонi i побачила Андрiя.
- Ой! Що ти тут робиш? Чому ти тут? Ти ж залишався вдома, - спантеличена Олександра не знаходила потрiбних слiв. 
- Термiново послали у вiдрядження. Мав зустрiтися з клiєнтом. А ти чому тут? Ти ж мала бути на селi?
  Олександра пiднялася з крiсла i пiшла до стiйки бару.
- Двi порцiї фруктового морозива, - намагалась розв'язати непередбачену ситуацiю, дивилась через вiкно в бiк автобусної зупинки, чекала i не чекала на Артура. Нiколи ще не була в подiбному становищi. Що з цього вийде?
 Коли на днi скляної вази ще трiшки залишалося прохолодної рожевої смакоти, до кафе увiйшла Алiна.
- Доброго дня! Яка приємна i несподiвана зустрiч!
- Привiт! А ти чому тут? Мене шеф послав у вiдрядження, - здивувався Андрiй. 
- Я в iншiй справi.
  Олександра сидiла, мов на голках. Ось-ось повинен з'явитися її коханий. З Андрiєм вони б знайшли спiльну мову, якось би вже домовилися, але як бути з Алiною?
 Надiйшло повiдомлення "Все добре. Незабаром буду. Дочекайся".  Олександра почервонiла вiд хвилювання. Андрiй зрозумiв це по-своєму.
- Спекотно сьогоднi. Я за морозивом. Яке купувати?
- З вершками, - запропонувала Алiна.
- Аналогiчно, - видавила з себе Олександра.
 На порозi кафе з'явився Артур. Олександра його вiдразу впiзнала. Високий, широкий в плечах, володар довгих накачаних нiг i тоненької талiї. Правильнi риси обличчя довершували образ красеня. Вона посмiхнулась. Та вiн не бачив її. 
- Артурчик! - пiдбiгла до нього Алiна. - Ми на тебе чекаємо.
- Привiт, рiдненька! 
- Андрiй, знайомся, це Артур!
- Дуже приємно. Моя Олександра, - представив дружину Андрiй.
- А вони вже знайомi, - посмiхнулась Алiна.
 Як же Олександра шкодувала, що того вечора в ресторанi вона лише штовхнула Алiну. Не треба було миритися. От, курка колгоспна! Та потрiбно щось вигадувати, щоб взяти ситуацiю в свої руки.
- Артуре, можна тебе на хвилинку?
- Чому б i нi?
Псевдокоханцi залишили компанiю i пiшли в напрямку сивого Днiпра.
- Чому ти робиш вигляд нiби ми не знайомi?
- Вибач, Олександро, але я тебе вперше бачу. 
- Покажи менi телефон.
- Без проблем. 
- А це що? - запитала, вiдкривши повiдомлення, якi Артур щойно надiслав.
- Це сестра попросила. Алiна - моя сестра. Ми iнодi таким чином жартуємо над наївними дурепами. Ведуться, - Артур заливався смiхом. Смiявся грубо i неприємно, як трактор у маминих сусiдiв. Кохання кудись подiлось в одну мить. Кого ж вона кохала? Оцю тупу купу м'язiв? Чи може Алiну?
- То правда, що ти пишеш вiрш? 
- Я? Ти що, з дуба впала? Моя стихiя плавання. Хоча, непогана задумка.Треба спробувати. 
 Артур реготав. Олексадра мовчала. Андрiй з Алiною про щось сперечались. Про щось своє. До них з Артуром їм не було нiякого дiла.
 Олександра почувалася тричi зрадженою. Та щось всерединi їй вказувало на iнше. Це вона сама винна, що впустила в свою сiм'ю Алiну. Закохалась, неначе школярка, в Артура. Було з нею колись в дитинствi щось подiбне. До нестями кохала спiвака Олександра Пономарьова.
 Щодо настрою... Його можна було порiвняти з настроєм п'яти головбухiв, якi звiльнялися за власним бажанням i шукали нову роботу. Шукати вона нiчого не буде. Поїде в село до мами. Тiльки там вона знайде эатишок для своєї  розбитої душi.
- Артуре, можна тебе попросити зробити послугу. Винеси, будь ласка, непомiтно мої речi. Бо я i є та наївна дурепа, над якою ви з Алiною пожартували.
 Андрiй з Алiною нi на кого не звертали уваги. Вони цiлковито i повнiстю були зайнятi чимось своїм. Подякувавши Артуру за допомогу, Олександра в пригнiченому настрої продовжила подорож. В дорозi намагалась заспокоїтися. А попереду ще розмова з мамою, розлучення з чоловiком. Вона йому нiколи цього не вибачить.