17

Надзвичайно довге очікування і важка мовчанка. Рита сиділа на лаві, впершись головою до стіни та рахувала, скільки разів блимне лампа на стелі. Батько дівчат стояв біля вікна та дивився кудись вдаль. І лише Марта ходила туди-сюди коридором та чомусь не могла знайти собі місця. Її ніби і хвилював стан мами, але дівчина була впевнена, що вона впорається та одужає. Більше вона думала про те, чому всі не надто приємні події відбуваються практично в один час: розлучення з Назаром, сварка з Ритою, яку власне мама і підтримала, а тепер ця лікарня. Дівчина боялась уявляти, що ще може такого трапитися, щоб вона не розслаблялася.

— Ти можеш не маячити туди-сюди, — буркнула Рита, — вже голова паморочиться. Набридло.

— Більше тримай голову піднятою, ще й не таке побачиш, — відгаркнулась Марта.

— Дівчата, — різко між ними зʼявився батько в суворо заговорив, — припиніть, інакше обоє зараз відправитесь додому. Я не хочу тут чути ще ваші сперечання.

— Чому ж так довго? — знову заговорила Рита, — і нічого нам не кажуть. Ми навіть не знаємо, що з нею робили.

— Не хвилюйся. З мамою все буде добре. Вона ж як хитра кішка, — Марта глянула собі під ноги, — у неї девʼять життів.

З  її вуст це не виглядало як похвала чи гордість. Марта не була привʼязаною до матері жодними почуттями. Крім, мабуть, вдячності за життя. Дівчині було байдуже, що з нею, як вона живе, як її справи і так далі. Вона гостро відчувала те, що ще з самого дитинства мама обрала собі в улюблениці Риту. І хоч вона й злилась на старшу доньку через розлучення, все-одно почуття до неї в жінки були тепліші, ніж до молодшої доньки. І врешті Марті набридло заслуговувати любов, тому вона змирилася. Головне, що для тата вона була найкращою. Як і Рита, бо він любив дітей однаково.

— Нарешті, — сказав чоловік, коли побачив лікаря, що йшов в їхній бік. 

— Можете не хвилюватися, з вашою дружиною все гаразд. Довелося зробити операцію, але вона загрожувало життю. Тепер буде трохи довга реабілітація, проте вона сильна і все буде добре. Але до неї прийти можна буде вже завтра, — лікар поклав руку батькові на плече і пішов далі по своїх справах.

— Аж легше стало, — видихнула Рита.

— Ага, — буркнула Марта.

— Ти що не рада?

— Звичайно що я рада, просто… щось голова розболілась. І втомилась.

— Ми усі втомились, — сказав їхній батько, — тому думаю треба їхати додому і відпочити. Марто, поїхали з нами. Чого ти будеш сама в тій своїй квартирці.

— Добре, поїду, — дівчина посміхнулась, бо їй справді сподобалась ця ідея. Вона дуже хотіла побути з татом, а ще вдома не буде мами. Їй би мало бути соромно за такі свої думки, але вона їх ніколи не приховувала.

Приїхавши додому, Марта вдихнула на повні груди і на очах зʼявились сльози. Вона дуже скучила за домом, їй так хотілося жити тут. Але одночасно в памʼяті вспливала ця недавня сварка, яка спускала дівчину на землю і нагадувала, чому це ніколи не буде можливо. Всі троє були страшенно голодні, то ж Рита замовила їжу з доставкою, бо ніхто ж, звісно, не хотів готувати. За столом дівчата з батьком говорили на всі можливі теми, згадували дитинство, якісь веселі історії та говорили про майбутнє. 

— Марто, — сказав батько і прочистив горло, — а чому ж ви таки розлучились з Назаром? Він здавався мені пристойним хлопцем. Коли ти мені про це розповіла, то я спочатку й не повірив.

— Так… він справді хороший, — задумано заговорила дівчина, — але ми трохи не зійшлися у життєвих поглядах. В нас були серйозні проблеми в стосунках, які ми не могли… чи не хотіли вирішувати. Тому краще було розлучитися.

— Щось вам, мої любі, не щастить з чоловіками. 

— Просто найкращий чоловік у нашому житті це ти. А іншим до тебе як до неба, — засміялась Марта, намагаючись швидко перевести тему і цим розвеселила і батька з сестрою.

Далі весь вечір кожен займався чимось своїм. Тато дивився телевізор, паралельно розгадуючи кросворд, Рита перескладувала якісь речі у шафі, а Марта сиділа на своєму колишньому ліжку і розглядала старі фотографії в альбомі. Її телефон лежав на столику і раптово задзвонив. На екрані висвітилось небезпечне імʼя і дівчина встигла його сховати. Рита наче нічого не зрозуміла, але трохи косо глянула на сестру. Марта швидко вибігла з кімнати і зачинилась у ванній.

— Алло.

— Привіт, люба. Щось я не зрозумів, де ти є.

— Ти про що?

— Приїхав я значить до тебе, хотів зробити сюрприз. А тут зачинено, і світло не світиться.

— А... це…— вона втомлено прикрила очі, — я сьогодні ночую вдома. Моя мама потрапила до лікарні. Тому я поїхала з татом і Ритою.

— Ого, шкода, — доволі байдужим тоном сказав Дмитро, — я скучив за тобою. Коли ми побачимось?

— І я теж скучила. Не знаю… можливо завтра ввечері.

— Це ціла вічність.

— Будь ласка, не розмовляй як ванільний герой дешевої любовної мелодрами, — дівчина засміялася.

— Ну вибач, я не можу. Так кохаю тебе, що просто дурію.

— Так сильно? Не вірю.

— Тільки скажи, як тобі це довести і я все зроблю. Знаю, я наробив багато помилок, про які ти точно знаєш. Але тепер все інакше. З тобою я інакший.

— Приємно таке чути, — Марта посміхнулась і не вірила сама собі, що їй приємно це чути саме від Дмитра.

— Але я мав сьогодні такі плани для нас. Я хотів подивитись таку ненависну для мене романтичну комедію.

— Наша історія ще краща комедія, ніж та, що ми мали б дивитися, — вона закотила очі.

— Кохаю тебе.

— І…я…— невпевнено відповіла дівчина, — я подзвоню тобі завтра. Добраніч.

Марта відчинила двері та якось різко поряд зʼявилась Рита. Вона косо глянула на сестру і зрозуміла, що та підслуховувала. Але все ж не надала цьому великого значення.

— З ким ти розмовляла? — не втрималась Рита і спитала.

— Яка різниця?

— Ну просто… вибач, я не хотіла підслухати, але все-таки почула, що це була дуже мила розмова. Ти комусь сказала що… скучила?

— Рито, ну ти дійсно просто мабуть стала і слухала, — розлючено буркнула Марта.