Крапки над "і"

Як не вмикати істеричку, коли здається, що увесь світ зговорився проти тебе? Якщо знаєте способи стримати свій гнів, то напишіть їх у коментарі, бо я у цьому питанні справжній нуль. Ніколи не думала, що зможу гупнути дверьми прямо перед носом коханого… змогла. Сховалася від нього, щоб не бачити і не чути. Потім кілька годин ревіла у подушку, заснула, прокинулася з головним болем та опухлими очима. На телефоні назбиралося кілька повідомлень від Макса:

«Ти як?»,

«Давай поговоримо»,

 «Набери мене, як зможеш».

Який сенс нам говорити? Щоб я вмерла від сорому? Ні, дякую. Замість цього вирішила розставити усі крапки над «і» й офіційно заявити, що клуб Колишніх розпадається. Скинула на флешку те, що встигла написати для дипломної Віки, а було там небагато, переодягнулася у свій звичний одяг, аби почуватись хоч трохи впевненіше й, розіславши усім дівчатам смс з проханням зібратися у Віки, вийшла зі схованки.

Спеціально йшла повільно, аби Ема і Надя встигли приїхати першими. Прокручувала у голові ймовірний діалог, налаштовувала себе зберігати спокій та ясний розум. Тільки ніфіга це спрацювало — щойно Денис запустив мене в квартиру. я вибухнула, як плаксива бомба.

— Ти знав?! – наїхала на першого, хто потрапив під руку. – Теж знав, і підігравав їм?

Ден округлив очі.

— Ти про що?

— Де вони? Де колишні? – пішла коридором, шукаючи своїх зрадниць.

Хлопець спіймав мене за руку, змушуючи зупинитися.

— Що таке? – рикнула я. Якщо він подумав заспокоїти мене, то марно старається. Це не вдалося навіть Максу, тож йому тим паче не світить!

— Роззутися забула, — кивнув на мої запилені кросівки. – Не в Америці живемо.

Ай дідько! Я насилу розв’язала шнурки – ті наче теж зговорилися проти мене, скинула взуття й рушила прямо в спальню Віки.

— О… все кубло в купі! – плеснула в долоні, побачивши дівчат. – Зібралися обговорити новий план знущання з мене?

— Ти ж нас сама покликала… — наче нічого не розуміючи, промовила Надя. – У тебе все нормально?

— Все НЕнормально!

Віка підійшла ближче й простягнула до мене руку.

— Якщо ти так засмучена через те відео… — почала вона.

Я відскочила вбік, боляче вдарившись булкою об кут тумбочки. Та що це ж за день такий! Спалахи на Марсі? Магнітні бурі? Місяць в дупі? Ай, біс із ним! Розуміючи, що колишні обрали стратегію партизанів, я запитала на пряму:

— Навіщо ви розповіли Максу про клуб? – а щоб це прозвучало ще більш загрозливо, додала: — К-кози!

Надя з Емою переглянулися.

— Ми не розповідали, — майже одночасно промовили вони.

Тоді я перевела погляд на Віку.

— Тобі нема сенсу брехати! – промовила особисто до неї. — Я все знаю.

На мить в очах дівчини промайнуло каяття.

— Вибач, — нарешті пробурмотіла вона, опустивши голову.

— Що?! – Ден вирішив більше не підслухувати під дверима і й увірвався у кімнату. Здавалося, він був обурений не менше мене. – Ти здуріла? Перше правила клубу – не згадувати про клуб!

Віка скала руки на грудях, відійшла на безпечну відстань.

— Не було у нас таких правил… — промовила вона. – Та й хто б міг подумати, що Макс виявиться таким треплом!

— Прямо, як ти! – загорілася Надя. – Я думала, що коли хтось із нас і проговориться, то це буде Ема!

— Гей, а чого я?

Денис кивнув.

— Я теж більше до Еми схилявся… Вибач, — обернувся до неї, — просто в тебе були найдивніші мотиви допомагати Горобцю. Якась стаття…

— Моя стаття! – дівчина зблідла. – Все, що я записувала, тепер і даром нікому не потрібне! Стільки праці коту під хвіст… Дякую, Віко, що зіпсувала класний матеріал!

— Матеріал? Вона мені репутацію зіпсувала! – все, моя грізність закінчилась і я повернулася в образ плакальниці. – В мене ж тепер жодного шансу немає…

— В тебе його і так не було, — промовила Віка. – Тому я поговорила з Биковим. Не дивіться на мене, як інквізитори на відьму! Зараз усе поясню.

— Будь ласка, — просичав Ден.

Віка стала переминатися з ноги на ногу.

— Це сталося ще до заснування клубу… Яно, не ображайся, але ви з Максом з різних полюсів, при цьому твоя пропозиція з дипломною була дуже заманливою. Тому я вирішила перестрахуватися й того ж дня зустрілася з Биковим. Ну ми ж не чужі люди… він погодився підіграти. Хто ж знав, що ти зайдеш настільки далеко?

— Постривай, — мені наче землю з-під ніг вибили, — то всі наші з ним зустрічі були підлаштовані? І на стадіоні, коли я тікала… і після клубу… і ця прогулянка до гуртожитку. Хто-небудь, зітріть мені пам’ять!

— За оте проводжання я нічого не знаю, — поспішила додати Віка. – Але минулі зустрічі… ну так, не випадкові. Мені прикро! Чесне слово.

Надя звелася на ноги й схопила свою сумку.

— Я в шоці! Для чого ми стільки часу витратили? Ще й Горобця у конкурс затягнули… Це свинство, Віко. Я йду звідси.

Ема була не менш пригніченою.

— Мені тут теж нічого робити. Яно, ти з нами?

— Так… — я поклала на стіл флешку. – Тут деякі матеріали по твоїй дипломній. На більше ти не заробила. О, і попроси, будь ласка, Макса, що більше не писав мені. Нехай марно не старається. Все скінчено.

Денис буравив сестру поглядом.

— Догралася?

— Хоч ти не чіпай! – вибухнула Віка. – Хочете йти – прошу. Вас тут ніхто не тримає! Зробили з мене всесвітнє зло… Наступного разу, Яно, шукай когось рівного собі! Може, тоді не доведеться збирати цілу бригаду консультантів!

— Не слухай її, — Ема підштовхнула мене до виходу.

Насправді Віка мала рацію. Я намагалась стрибнути вище своєї голови. Ще й той конкурс Краси…

— Я поверну сукню в магазин і віддам вам гроші, — промовила до дівчат. – Дякую, за все.

Якби я була мудрішою, то б назвала цю пригоду хорошим життєвим досвідом. Але, як виявилося, мудрості в мені було так само мало, як у Віці совісті. Саме тому замість висновків я зробила дзвінок у деканат і повідомила, що знімаю свою кандидатуру з конкурсу.