Гуманітарій і Блакитні Гаваї

Я налаштувалася побачити Содом і Гоморру, де п’яний натовп треться спітнілими тілами, а виявилося все навпаки. У клубі було гарно, просторо й грала класна музика. Нас люб’язно провели на другий поверх за столик з м’яким диванчиком. Звідти відкривався вид на танцмайданчик, й мені навіть подобалося спостерігати за рухами дівчат і хлопців біля сцени.

–  Так– так– так… –  Віка схилилася над меню. – Я буду Піна-Коладу, а ви?

–  Полуничну Маргариту, –  миттєво відповіла Ема.

–  А мені Мартіні замов, –  додала Надя. – Яно?

–  Я е… –  почала шукати хоч щось без алкоголю. – Колу.

–  Просто колу? – скривилися колишні.

–  З льодом.

–  Ого, а ти вмієш відриватися.

Спершу все йшло нормально. Ми спілкувалися, дівчата ділилися особистим досвідом, розповідали про своїх хлопців та засипали мене порадами. Занотовувати не було куди, тому я намагалася максимально сконцентруватися, аби все запам’ятати. Згодом навіть почала подумала, що легко відбулася, аж поки вони не видали:

–  А тепер до справи! За сусіднім столиком сидить хлопець…

Я інстинктивно повернула голову й зустрілася поглядом з коренастим парубком. Він посміхнувся, наче саме цього і чекав, підняв келих в мою честь.

–  Слідкує за тобою від самої нашої появи в клубі. Не підходить, щоб не образити інших, але якщо ти залишишся сама, то неодмінно зробить перший крок, –  зі знанням справи говорила Надя. Помітивши моє здивування вона додала: –  Я ж психолог.

Віка відсунула вже порожній келих.

–  Ой, та для цього не треба бути психологом! Чоловіки прості, як двері. Всі їхні бажання прямо таки на лобі написані.

–  Ага, –  погодилася Ема.

–  І що написано в нього? – запитала з острахом.

–  «Хочу цю малу», –  відповіла Ема.

Ого, оце так поворот!

–  Впевнена? – перепитала. –  Ти текст не плутаєш?

–  Ні, там все чітко.

Я мимоволі посміхнулася. Хоч той незнайомець був абсолютно не в моєму смаку – низенький чорнявий та настільки накачаний, що скидався на колобка – мені лестила його увага.

–  Зараз ти підеш на бар й замовиш собі чогось, –  повільно, розділяючи слова, стала диктувати Надя. – Він обов’язково приєднається. Твоя задача –  поговорити з ним хоча б десять хвилин.

–  Але мене не цікавлять знайомства. Мені потрібен тільки Макс.

Ема приречено зітхнула.

–  Чули.

–  Слухай, Горобець, –  Віка підсунулася ближче. – Пам’ятаєш, як на заняттях у Червоному Хресті ми вчилися робити непрямий масаж серця манекену? Тут майже теж саме. Уяви, що це Биков. Потренуйся захоплювати увагу, спробуй пофліртувати…

Надя підняла руку, перериваючи Віку:

–  Я їй допоможу… –  дістала телефон. – Окей, Гугл: що таке флірт?

–  Згідно джерелу Вікіпедія, –  заговорив мобільний помічник. –  Флірт — від англійського слова flirt — залицяння, кокетство, любовна гра.

Як дотепно! Я й без Гугла знала, що це таке. Теоретична база в мене була хорошою, от з практикою біда – погоджуюсь.

–  Не треба Вікіпедії, –  зашипіла, –  прибери поки він не почув.

Надя знизала плечима.

–  Йди і випробуй на ньому все, що захочеш. Не стримуй себе.

–  Потім поділишся враженнями.

–  Ми чекатимемо тут, –  кивнула Віка. –  Удачі, крихітко!

Практика. Уявити, що то Макс. Розслабитися. Що ще… Не бути занудою. Чорт, це було дуже важко! Від хвилювання в мене тремтіли коліна. Підійшла до барної стійки, незграбно залізла на стілець – нащо їх такими високими роблять? Стала чекати.

–  Чого бажаєте? – налякав мене бармен.

Чого я дійсно бажала? Втекти у всій гуртожиток. Або ні, краще взагалі додому, в село, до мами. Ох, якби Макс тільки знав, на які жертви я йду заради нього! Вже за це був він винний побачення. І не одне.

–  Мені… –  замислилася, обираючи між видами соку.

–  Дозвольте пригостити, – нічого собі! Той чорнявий вчинив точно за планом дівчат. Про всяк випадок придивилася до його чола – наче нічого не написано ж. Як вони прочитали його думки? Загадка, та й годі. – Блакитні Гаваї для дівчини, а мені ром, будь ласка.

Сконцентрувалася на задачі:

–  Дякую, –  посміхнулася до нього. Успіх! На цьому я б і закінчила тренування, от тільки хлопець всівся поряд.

–  Як тебе звати? – запитав, пронизуючи мене чорними очима.

–  Яна.

–  Приємно познайомитися, я – Родіон. Круто виглядаєш, Яно.

–  Оу…

Якщо мені треба було вийти із зони комфорту, то я опинилась вже досить далеко від неї. Почувалася, як на чужій планеті. Ще й цей Родіон так дивився на мене… просто голодний вовк. Хотілося, щоб раптом трапилось щось непередбачуване: типу падіння метеориту на дах чи землетрусу – не важливо, тільки б ця подія врятувала мене від спілкування з тим хлопцем. Однак, апокаліпсис затримувався. Натомість переді мною поставили келих з дуже красивим коктейлем. З ввічливості спробувала напій через соломинку – неочікувано смачний, без запаху алкоголю. В мене навіть виникла повага до Родіона, бо він не став споювати дівчину заради своїх цілей.

–  Ти тут вперше?

–  Так, подруги змусили.

–  Передавай їм подяку від мене.

Я знала, що хлопці люблять, коли дівчата сміються з їхніх жартів. Не була впевненою, що Родіон пожартував, але вирішила про всяк випадок хіхікнути. Вийшло геть паршиво. Відразу встромила в рота рятівну соломинку з коктейлю, щоб запити той сором.

–  Класна футболка, –  промовила, коли пауза затягнулася.

–  Я не знаю, що на ній написано, –  відмахнувся хлопець. – Другани подарували.

–  Там написано «Можу, хочу і знаю як». Англійською, –  чули б це дівчата! Виявляється, за допомогою університетських знань можна й хлопців кадрити. – Просто я вчусь на філології. Гуманітарій.

–  Он як… –  Родіон відпив зі своєї склянки. – Я – айтішнік, але вважаю, що гуманітаріїв дуже недооцінюють.