Райська випічка та пекельні випробування

Минуло три дні. Я почала роботу над дипломною для Віки, так-сяк надолужила пробіли у своєму навчанні й провела переговори з дівчатами, вмовивши їх зібратися під одним дахом.

— Краще б ми відеоконференцію організували, – хникала Надя, проходячи в квартиру Віки і Дениса. — Компанія – краще не дібрати.

— Тобі тут теж не раді, — гарчала у відповідь Віка. Між цими двома відчувалась особлива неприязнь. – Будеш кривитися – вилетиш звідси, як куля.

— Треба було зустрічатися на нейтральній території, — прошепотіла Ема. Вона трималася більш-менш стримано. – Де у випадку бійки знайдуться свідки та охорона.

— Бійки не буде, — сама не вірячи в свої слова, запевнила я. — Ми ж всі дорослі, адекватні люди.

— Були б адекватними – не погодилися б на цей цирк.

З сусідньої кімнати визирнув Денис.

— Ого… Скільки гарних дівчат на один квадратний метр!

— Хоч ти не біси! – шикнула на нього сестра.

— А я про тебе й не говорив.

Нарешті ми зібралися в одній кімнаті. Я припустилася великої помилки, не врахувавши, що між колишніми могли залишитися застарілі образи. Злість так і витала у повітрі. Ема трималась осторонь, а ось Віка і Надя не поладнали з першого погляду. І хоч кожна з них запевняла, що Макс – то лише сторінка з минулого, щось таки не дозволяло їм відпустити це минуле у вільне плавання. Може, гордість. Я не знаю.

— Так… — промовила, коли всі розсілися по місцях. – Почнімо перше засідання Клубу Колишніх.

Здійнявся ґвалт протесту.

— Що за дурнувата назва? Ніякий ми не клуб!

— Горобець, ти довго думала, перш ніж таке видати?

— Гаразд, — здалася. – нехай не клубу… Та все одно я рада бачити вас разом і дуже вдячна, що відгукнулися. Мабуть, почнемо з найголовнішого. Нехай кожна розкаже причину розставання з Максом. Знаю, це неприємно, проте дуже важливо для справи.

Дівчата, всі як одна, склали руки на грудях. Ніхто не горів бажанням починати першою. Вирішила їм допомогти.

— Емо, почнемо з тебе, а далі по хронології.

— Ну гаразд… — вона обмінялася холодним поглядом з іншими. – У нас було все досить прозаїчно. Коли ми зустрічалися я отримала роботу в інтернет-журналі для підлітків і стала приділяти їй більше уваги, ніж Бикову. Його дратувало це, а мене не влаштовувало, що він не підтримує моє захоплення. І чим далі, тим гіршими ставали наші стосунки. В результаті я вирішила не тримати біля себе хлопця, що заважає мені розвиватися. Якось так.

— Дякую, — зробила записи для свого «любовного конспекту». – Тепер Надя.

— В мене все ще простіше, — покосилася на Віку. – Ця коза втрутилася. Стала писати йому, присилати свої фотки, кликати на вечірки… Макс, як останній покидьок, повівся. Ну а я, коли дізналася, що мені дібрали заміну – порвала першою.

Віка похитала головою.

— Він вже нічого не відчував до тебе! Якби між вами були почуття, то Макс не тікав би до іншої. Я так вважаю.

— Типова логіка коханки, — хмикнула Надя.

— Слідкуй за язиком, окей?

Я вирішила втрутитися, поки не розпочалася справжня сварка.

— А чому ж тоді у вас не склалося? – запитала у Віки.

— Хм… — вона присоромлено опустила погляд на килим. – Як тобі сказати…

— Кажи, як є! – підбадьорила Ема. – Ми нічого не приховували.

— Добре-добре. Я запала на іншого, а Макс мені набрид.

Надя плеснула в долоні.

— Ні собі, ні людям! Ти, Яно, не подумай – я за тими стосунками не сумую, але от ця, — кивнула на Віку. – Мене дратує.

— Тоді будемо працювати активніше, щоб розійтися якомога швидше. Перейдемо до другого питання…

— Стоп, — перебила мене Віка. – Усі ці опитування – повне лайно. В тебе проблеми з самооцінкою, жіночністю і стилем. Плюс повна необізнаність про чоловіків. Ось, що треба виправляти.

— Так, — неочікувано погодилася Надя. – Якби я була хлопцем, то б ніколи не зацікавилася такою особою. Від тебе віє…

— Антисексом, — підхопила Ема.

— От прямо в яблучко.

Компліменти так і сипалися! Я навіть не думала, що маю аж стільки проблем. М’яко кажучи, було неприємно…

— Слухайте, — Надя вперше посміхнулася. – А зробімо з неї кішечку під смак Бикова?

Ема кивнула.

— Реально! Який сенс зводити її з Максом, якщо вона банально не готова?

Вони моментально загорілися майбутніми знущаннями наді мною: почали одна поперед одної пропонувати ідеї – шопінг, фотосесія, курси зваблення, побачення в сліпу… Пекло пекельне.

— А моя допомога чи… ну не знаю, згода, не потрібна? – боязко запитала я.

— Ні, Горобець, — відрубала Віка, яка теж встигла приєднатися до обговорень. – Ти поки відпочинь… Домашку на кухні пороби чи, що ти там ще любиш. Ми покличемо, коли буде хоч приблизний план.

Я лише зітхнула. Яким чином вони збираються підіймати мою самооцінку, якщо відразу записують в аутсайдери? Взагалі-то я сподівалася бути капітаном нашої команди. Капітаном Горобцем… Принаймні, градус напруги між дівчатами знизився, і то добре. Нічого робити, залишила їх самих та вийшла з кімнати.

Мого носа відразу торкнувся приємний аромат випічки. За роки життя в гуртожитку я відвикла, що оселя може пахнути так приємно. Зазвичай у коридорах ми намагалися дихати виключно ротом, бо ті запахи були геть далекими від прянощів. Оповита цікавістю, я попленталась на кухню. А там відбувалася магія…

Ден у чорному фартусі поливав розтопленим шоколадом маленькі кокосові тістечка, потім прикрашав їх свіжими ягодами та злегка притрушував цукровою пудрою. Він робив це так вміло й охайно, що я мимоволі відкрила рота. Вперше при мені хлопець готував щось настільки вишукане. Погодьтесь, це вам не картоплю посмажити.

— Вигнали тебе? – запитав не відриваючись від роботи.

— Типу того, — підійшла ближче. – Що ти робиш?

— Експериментую.

— То ти кондитер?

— Поки я піцейоло… Але на шляху до кондитера. Хочеш спробувати?