Душ, парадно-вихідні труси, чорна сорочка й трохи гелю на волосся.
– Матінко… Що це тут за мачо намалювався? – вигукнула Віка, пхаючи свого допитливого носа в мою кімнату.
Молодші сестри – найбільше зло вигадане всесвітом. Особливо, якщо вони живуть поряд з вами.
– Що я казав про особистий простір?
– Тут було прочинено! Я взагалі-то за навушниками зайшла.
Я дістав з-під подушки навушники, тицьнув їх сестрі й, випхавши її за поріг, зачинив за нами обома двері. Ідея почепити навісний замок ставала все привабливішою. Я давненько підозрював, що у мою відсутність вона рискає «забороненою зоною». Як інакше пояснити щезнення дрібних купюр та цукерок?
– Буду пізно, – повідомив, беручись протирати ганчіркою взуття. – Можливо, не сам.
В коридор вийшла Надя. Зустрівшись зі мною поглядом, вона схвально підморгнула.
– Як це не сам? – здивувалась Віка. – Тут можна докладніше. Якусь бабу до нас приведеш?
– Не до нас, а до себе, – пояснила замість мене Надя. – Не заважай брату особисте життя влаштовувати.
– Як її звати? Скільки років? Місцева? З твоєї роботи?
– Ще не знаю, – кинув я і сів взуватися. – Як попадеться.
– Аааа… – нарешті до неї дійшло. – Ну удачі… хижак.
Сусідки, хіхікаючи як школярки, що вперше почули про існування сексу, пішли на кухню. Я накинув куртку, востаннє подивився у дзеркало. Нормально. Головне – впевненість у погляді, а вона у мене була. Щоправда, з нальотом відчаю, та то дрібниці. Дістав телефон, аби викликати таксі й помітив повідомлення від Яни. Спершу, в пориві крутості, хотів свайпнути його. Типу «здалась мені та Горобець». Але вже за секунду передумав і відкрив його:
«Дякую, що прийшов сьогодні!»
Дякує вона. А який сенс, що я припхався, коли ви з Биковим все одно мене спекались? Тобто Биков спекався, а ти йому піддакувала. Нашвидкуруч набрав відповідь:
«Та ти і без мене прекрасно справлялася»
Перечитав та про всяк випадок додав смайлик. Все, нарешті можна вирушати на пошуки дівок! Гарячих, як свіжоспечений пиріг. Пардон, профдеформація.
– Віко, Надю! На добраніч, я пішов.
– Вдалого полювання! – вигукнула Віка. – О, треба прибрати косметос з ванної, щоб та зальотна не надумала випробувати щось на собі.
– Прикуси язика! Ніяких зальотів, – я людина відповідальна. На позапланове поповнення генофонду України не налаштований.
Узяв ключі, і тут же відчув вібрацію мобільного. Знову ця Горобець! Дістала (ні).
«Та де там! Без тебе я почувалася геть безпорадною. Шкода, що ви пішли»
Це знущання якесь?! Так, блін, не ходи гуляти з Биковим, якщо тобі так фігово.
«Просто ти занадто переймаєшся думкою свого хлопця» – останнє слово друкувалося особливо важко.
«Інакше не виходить»
«Забий на все і будь собою. Хіба не про це ти розпиналася на конкурсі?»
«Про це… Так, ти маєш рацію. Вибач, що набридаю»
«Ти не набридаєш» – всього-на-всього не дозволяєш піти на пошуки людини, яка зможе відволікти мене від постійних думок про тебе. І всупереч своєму настрою додав: «Чим зайнята?»
Відповідь прилетіла миттєво:
«Дивлюсь на порожній холодильник і з сумом згадую твої тістечка. Наступного разу принось побільше»
– А тепер саме час лайкнути її повідомлення і вийти з чату! – прошипіла мені на вухо Надя. Її майстерності підкрадатися міг би позаздрити будь-який шпигун.
– Так не ввічливо.
«Хорошого потроху, Горобчику»
– Ну все, – Надя спробувала висмикнути мобільний, але я встиг обернутися до стінки. – Це вже схоже на флірт. Так не можна.
– Не вигадуй.
Відбиваючись ліктями, я став захищати телефон, поки не отримав чергове повідомлення від Яни:
«З нетерпінням чекаю наступної суботи»
Серце зробило кульбіт. З переможно-задоволеною пикою я показав екран Наді.
– Бачила? Вона чекає нашої наступної зустрічі! – вигукнув я, а потім згадав, що нас може почути Віка й знову перейшов на шепіт: – Це означає, що з Биковим все не так вже й однозначно.
– Не видавай бажане за дійсне. Вона чекає не на тебе, а на вкусняшку.
– Де таке написано?
Надя важко зітхнула.
– У тебе таки капітально шарики за ролики поїхали… Дене, згадай, що ти мужик! – вона відчинила двері. – Все, пішов. Дівки самі себе не склеять.
– Та йду вже.
Ну дійсно. Час розважатися! Я спустився ліфтом і вже майже вийшов на вулицю, коли згадав, що так і не попрощався з Яною. Чисто заради хорошого тону. Мене так батьки виховували. Лише одне повідомлення, і точно поїду по бабам.
«Я теж. Спробую приготувати щось цікаве…»
«А можна тобі допомогти? Я ніколи нічого подібного не робила»
– Так! Так-так-так! – заволав я на весь під’їзд. – Звісно можна!
«Давай!!!» – відправив раніше, ніж встиг подумати. Потім зрозумів, що то реально якось некруто виглядає, тому дописав: «Якщо не боїшся працювати під наглядом такого суворого шефа, як я».
«Якщо шеф не боїться мати справи з рукожопом»
Я відразу почав планувати наступний десерт. Щось з полуницею та шоколадом. Менше возюкання з тістом, більше креативу, щоб Яні було цікаво. Треба все записати! Забувши про свої плани, я побіг назад.
Увірвався в квартиру й дорогою до своєї кімнати наштовхнувся на Надю. Та скільки можна?! Вона починала лякати, їй богу.
– Щось забув? – невдоволено процідила крізь зуби.
– Плани змінилися! – замість пояснень, тицьнув їй телефон. – Мені треба підготуватися.
– Ні, – тупнула ногою, – тобі треба знайти іншу дівчину.
– Потім.
– Зараз! Залиш Горобця у спокої!