14.2

Юля

Вранці болить голова, бо вчора я все ж таки випила алкоголь. Багато алкоголю. Хотіла забутися, виключити почуття, які роздирають зсередини.

Але зараз, коли мої очі відкриті та дивляться в стелю, я почуваюся ненабагато краще за побитого собаку. Забулася, називається.

– Так, два квитки на післязавтра, – голос Єгора врізається у свідомість, і я примушую себе підвестися з ліжка.

Відкинувши убік ковдру, звішую ноги вниз. Беруся за голову, розтираю пальцями скроні. Біль не стихає, а стає дедалі противнішою при кожному глибокому вдиху.

Коханий розмовляє телефоном. Затиснувши мобільний між вухом та плечем, Єгор робить якісь записи у блокноті. Ставить питання, уточнює координати. Малібу? Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво.

Погляд натикається на тумбочку, де лежить шипуча таблетка аспірину і пляшка з водою. Усміхаюся, розуміючи, що це Єгор приготував для мене заздалегідь. Дбайливий – таким завжди був, скільки його пам'ятаю.

Випивши ліки, наважуюсь підійти до Єгора. Пропустивши руки у коханого під пахвами, притискаюся до його спини. Щокою торкаюся місця між лопатками, відчуваючи, як напружуються м'язи на тілі коханого.

– Люблю тебе, – шепочу йому кудись у потилицю і цілую в шию.

Вдихнувши аромат чоловічого одеколону, заплющую очі. Значить, у нашій історії все-таки буде хепі-енд. Єгор відвезе нас до Малібу. Там Тагір не дістане. Там нас ніхто не знайде. Мабуть, це найкраще, що може статися у нашій з Єгором лавсторі.

Завершивши говорити телефоном, Єгор розвертається до мене обличчям. Обійнявши за талію обома руками, дивиться на мене пронизливим поглядом.

– Як себе почуваєш? – Запитує коханий, а я відповідаю, що почуваюся занадто добре, якщо не брати до уваги похмілля. – Юлю, я про все домовився. Сьогодні ввечері одна надійна людина привезе нам закордонні паспорти. А післязавтра ми вилетимо із країни. Назавжди.

– Просто супер.

– Ти щаслива?

– До нестями.

Зчепивши на шиї Єгора пальці в замок, зачаровано дивлюся на коханого. І посміхаюся тремтячими краєчками губ. Так, я щаслива як ніколи. Тому що вчора мені ще здавалося, що у нас із Єгором немає майбутнього. Як добре, що я помилилась.

– Тоді пропоную поснідати та висуватись у місто.

– Навіщо?

– Поїдемо на базар. Купимо деякі речі. Ще потрібно заїхати в одне місце.