=10.3=минуле

Понад 10 років тому (Юлія)

– Я здаюся. Ну все, Єгоре, вистачить, – верещу як папуга, коли коханий не зменшує обертів, продовжуючи мене лоскотати.

Сміємося одночасно. І ніби по клацанню пальців замовкаємо. Єгор перекочується на інший бік і виявляється лежати зверху. Розводжу ноги в сторони та обхоплюю ними коханого за торс.

Один погляд. Очі в очі. І я ковтаю, коли його губи тягнуться до моїх. Його поцілунки зводять мене з розуму. Я ніби відлітаю в космос, відчуваючи себе найщасливішою у всіх мислимих та немислимих вимірах.

– Кохаю тебе, – видихаю йому в шию.

– Я теж тебе кохаю, – відповідає коханий, змахнувши пухнастим віялом вій. – Виходь за мене?

Я завмираю, перебуваючи у легкому шоку. Це жарт? І поки в моїй голові вирує кисіль, Єгор повільно підіймається з ліжка. Підходить до стільця, де недбало лежить його піджак. І діставши звідти невелику коробочку з червоного оксамиту, постає переді мною на одне коліно.

Сльози котяться по щоках довільно, а серце, як шалене, стукає бум-бум.

– Сабірова Юліє Тимурівно, чи готові ви стати моєю дружиною, і прожити зі мною до кінця своїх днів, доки смерть не розлучить нас?

З усією серйозністю Єгор дивиться на мене впритул, а я притискаю долоні до почервонілого обличчя і схвально хитаю головою.

Схопившись із ліжка, йду до Єгора. І коли коханий встає з підлоги, застрибую на нього, як збожеволіла мавпочка. Цілую з усією жадібністю, міцно тримаючись руками за плечі.

– Стривай, – видихає мені в губи Єгор, – ти нічого не сказала. Так? Ні?

Відсахнувшись, заглядаю в синю глибину гарних очей коханого. Звичайно ж, так! Як він міг подумати, що я відмовлюсь від нього?

– Ти згодна стати моєю дружиною?

– Так. Тисячу разів “так”, – усміхаюся і коли Єгор опускає мене на підлогу, щоб одягнути на мій палець кільце, кажу: – я кохатиму тебе, що б не сталося. Навіть якщо тебе оголосять ворогом народу і засудять до страти, знай, я помру того ж дня. Тому що без тебе моє життя нічого не варте.