9.1

Тагір

Час наближається до першої години ночі, коли в спальні відкриваються двері й в кімнату входить дружина. Натиснувши кнопку, вмикаю світильник. Від несподіванки Юля підстрибує та хапається руками за груди.

– Господи, Тагір. Не можна так лякати, – обурившись, кидає сумку на підлогу.

Закинувши ногу на ногу, продовжую сидіти у кріслі та спостерігати за дружиною. Вона пристойно хитається, доки йде до шафи.

– І де ти була? – Запитую я, розрізаючи тишу своїм низьким голосом.

Юля красномовно зітхає, як робить зазвичай, коли мої питання здаються їй нісенітницею.

– Я питаю, де ти була? – Підвищивши голос, підводжуся з крісла і йду до дружини.

Зупинившись за спиною дружини, перше, що відчуваю, – незнайомий запах одеколону. Її волосся й одяг наскрізь просочилися іншим чоловіком. І від цього в мене за мить зриває дах!

Схопивши Юлю за плечі, розвертаю себе обличчям. Дивлюся в її перелякані очі та чорт його знає, як тримаюся, щоб не витрусити з дружини щиросердні зізнання.

– Мати твою, ти скажеш, де ти була?

– Пусти, Тагіре, мені боляче.

Послабляю лещата, але руки з плечей не прибираю.

– Говори, Юлю, інакше зараз я з тебе всю душу витрусу. Де ти була і чому від тебе смердить іншим чоловіком? – гарчу, вже не в змозі зменшити оберти й зупинитися.

– Я з Ритою була у ресторані. Ти ж знаєш, Тагіре.

– Брешеш!

– Ні, – хитає головою, змушуючи мене відвести руку назад і на розмах зарядити по щоці.

Похитнувшись, Юля ледь не падає на підлогу. Але я вчасно хапаю дружину за талію та притягую до себе.

– Пусти, – цідить крізь зуби.

Розтиснувши пальці, випускаю дружину з кільця своїх рук і відходжу на один крок. Юля притискає долоню до удареної щоки та свердлить мене гнівним поглядом, готова будь-якої миті розплакатися.

– Більше ніколи не смій чіпати мене. Ти не маєш права підіймати на мене руку, – каже дружина, стискаючи руки у кулаки. – Я була з подругою у ресторані. А потім їхала в таксі. Можливо, від мене "смердить" іншим чоловіком саме тому, – описує в повітрі лапки.

– Якщо я дізнаюся, що ти мені брешеш, то три шкури здеру з твого коханця. А ти сидітимеш і спостерігатимеш, як твій коханець корчиться від болю.

– Ти параноїк, Тагіре. Тобі треба лікуватися.

Кинувши мені образи, дружина швидким кроком прямує у ванну кімнату і ховається за її дверима.

Не роздумуючи, дістаю із сумочки Юлі мобільний телефон. Але розблокувати екран не виходить, тому що дружина використовує для цього відбиток пальця. Що ж... Буду чекати, коли вона засне.

______________________________________

Від автора. Дорогі читачі, запрошую вас до своєї новинки (книгу можна знайти на моїй сторінці). Мені буде дуже приємно, якщо ви підтримаєте її на старті: поставите вподобайку та додасте до бібліотеки.

– Збирайся, Таню. До РАЦСу підемо.

– Навіщо?

– Ти ж вагітна, – посміхається, хитаючи на мої руки, що прикривають ще плоский живіт.

– Стасе, ти не зобов'язаний на мені одружуватися тільки тому, що я ношу під серцем твою дитину. Не турбуйся, коли малюк народиться, він отримає твоє прізвище. І я не заборонятиму вам бачитися…

– Тетяно, ти себе чуєш? У нас буде дитина. Діти мають рости у повноцінній родині, де тато та мама разом. Тож нам доведеться одружитися.

– Але ж ти мене не кохаєш, – стримую в собі порив розплакатися.

– Це не має значення.

***

Я кохала Стаса більше власного життя. А він кохав іншу, але одружився зі мною після того, як тест на вагітність показав дві смужки. Чи забуде колись мій чоловік іншу жінку і покохає мене у відповідь? Або ж ми з дитиною назавжди залишимося небажаною сім'єю?

#перше та єдине кохання

#вагітна героїня

#вимушений шлюб