Епілог

Всі інші події, мали шалений темп.

Ми з Кирилом покинули наше місто, переїжджаючи до Ірландії, де я зайнялася танцями та мистецьким напрямком, а він став фотографом. Неочікувано? Для мене це теж була новина.

Жили ми на гроші, які Кирил мав із роботи на фірми батька, і з його трьох дорогих проданих машин.

Кирил закінчив навчання останнього курсу онлайн, і пішов працювати на маркетингову фірму, де згодом зайняв місце генерального директора.

Час від часу ми подорожували світом, їздили на мої змагання з танцю і насолоджувалися життям.

Мати мене не турбувала, тільки п'яний  Міша на початку дзвонив немов навіжений. Ліза зникла, документи зникли, приманні для мене.

Роксана дуже часто приїздила, і ми стали ще ближчими ніж колись. Тут вона почала свою романтичну історію, з другом Кирила, який приїхав одночасно, що й Роксана, й це була просто вибухова парочка.

Про одруження ми не говорили, я чомусь боялася підіймати цю тему. Все ще здавалося таким нереальним.

Одного вечора, я побачила доріжку з книг, яка вела на двір, я й одразу ж заінтригувалася.

Швиденько побігла по сліду, вибираючи на вулицю, де мене чекала машина і невідомий чоловік за кермом.

Приїхали ми на відомі Ірландські впадини, де шуміло море. Я бачила цей краєвид у фільми "Полдарк". Весь дух вибило з грудей коли мене притиснули до грудей, а перед моїми очима було покривало з чимось.

Пікнік.

— Ходімо – прошепотів мені на вушко, лоскочучи.

І ми пішли.

Вид був просто чудовий. Сонце ховалося за горизонт, і в думках виринув спогад, коли ми вперше поцілуватись.

На покривалі не було їжі, тільки полуниці в білому шоколаді викладені у слова "Ти вийдеш за мене заміж?".

Я схопила з них три, обернулася до схвильованого Кирила, і з'їла їх.

— Так?

— Так. Так. Так!

І цей поцілунок був справді, солодкий, як полуниці в шоколаді. Як тоді.

— Я такий радий, що зумів знайти тебе, ніби сама доля вирішила нас з'єднати.

— Це ти за чай у моїх кривих руках?

В той час я відчувала тільки страх, зараз я відчула радість, і теплоту в грудях за свою безрукість.