Розділ 45

Дзвонив батько. Це могло означати, що він дізнався, що Ніколетта і він були в них вдома.

Хлопець одразу помітив, що його сестрі не сподобалася Ніколетта, це було виразно з її виразу обличчя, поведінки та слів. Невже та знову взялася за старе, руйнуючи його особисте життя?

Можливо, він досі б мав стосунки з Катериною...

Ця дівчина була двоюрідною сестрою Міші, яка потрапила під вплив Лізи, її подруги та Віолетти. Настала війна між Висоцькими й Вересовими. 
Було зраджено дружбу й кохання.

Кирил підняв виклик, й приготувався захищати свою кохану дівчину.

— Кирил, швидко приїзди до нашого дому в мій кабінет! – чув грізний голос батька, в якому відчувалися нотки страху.

— Що сталося?

— Нас знищено, якщо це зробив не ти. Швидко приїзди.

Коли хлопець приїхав, то був вражений блідим обличчям батька.
Той підлетів до нього, схопив за руку й благально заглянув в очі.

— Скажи, що ти взяв ці документи? 
– голос чоловіка охрип, очі блищали.
– Тільки ти знаєш пароль від мого сейфа.

— Знаю, але я ніколи не ліз у твій сейф. Що в тих документах?

Вересовий старший мовчав, бліднувши ще сильніше. Піт зібрався на його чолі, ніби роса літнього ранку.

— Нам кінець, якщо ми їх не знайдемо! Кінець!

— Та що в них такого?

Чоловік забігав по кабінету, немов навіжений, мало не видираючи волосся з голови.

— Вони нас знищать! Ми згниємо в тюрмі, або нас вб'ють! – його крик луною бився об стіни, він знову підлетів до Кирила – Скажи, ти їх взяв? Це через те, що я звільнив тебе?

— Ти звільнив мене?! – його батько випхав його з фірми, а він дізнався про це тільки тепер. – Коли?

— Тоді, коли ти привів свою навіжену компанію! Ти погано повівся зі мною! І я спровадив тебе зі своєї фірми. Але зараз це не має значення. Скоро цієї фірми не буде, і нас також...

— Та що це, в біса, за документи?!

Його батько вагався, ніби не знав, говорити чи ні. Але зрештою наважився.

— Наша компанія займається продажем марихуани під прикриттям брендового одягу та дорогих речей інтер'єру. Наші документи з постачальником зникали.

Щось всередині нього впало, і стало зрозуміло. Ворожнеча між друзями, між могутніми імперіями, які були ніби сім'я, сталася через жадібність одного, а не через іншого.

Батько завжди говорив йому, що Міша викрав проєкт, який мав стати  ривком вперед для кампанії Висоцьких. 
Він не вірив, доки сам не побачив їхню роботу на ринку від імені Вересових. 
Та потрібно було все тільки розібрати, й правда стояла на поверхні. Це ніколи й не було їхнім проєктом, завжди Вересових, батько ж ступив на слизьку доріжку, а зараз були наслідки.

А Катя? Невже це теж було брудною роботою батька?

— Як ти міг?! Як ти міг таке вчинити зі мною, з кампанією, з мамою, взагалі, з нами?! Чим ти думав? Скажи, Катя також була тільки пішаком в цій грі? – лють скувала груди, Кирил ледь міг вдихати повітря в легені.

— Ні, Катя не мій пішак. Вона була пішаком в іншій грі, яка мене не стосується. Я рада, що її немає біля тебе, і був би ще дужче радий, якби не було іншої дівки, Ніколетти. Я не мав часу розібратися з нею. Зараз нам потрібно знайти документи, інакше нам кінець.

*** 
Через три дні мав бути бал. Я нервувала, погано спала й мало їла. Міша час від часу говорив зі мною, знову стаючи ближчим на декілька кроків.

За цей час, я хотіла все розказати про все, про що я брехала Кирилу, та він ніби зник. Не відповідав на дзвінки, повідомлення, я не бачила його в університеті. 
Я усвідомила, що тривога підкралася непомітно й небезпечно близько. Сидячи на ліжку в мене трусилося тіло, дихати стало важко, я вирішила зробити собі чашку гарячого чаю.

— З тобою все гаразд? – Міша стояв позаду мене зі стривоженим виразом на обличчі. – Ти нормально нічого не їси, синці під очима, схудла. Що сталося?

— Нервуюся перед сесіями. – відказую просто, перемішуючи цукор в чашці. Беру пачку печива і йду до своєї кімнати.

На ранок я вже була в магазині білизни, вибираючи гарненький комплект, під нову сукню білого кольору. Та це зовсім не приносить мені ніякої радості. Я ніби мрець, який вийшов зі своєї могилки, щоб купити собі трішки одягу, щоб не ходити голим, але на сам одяг байдуже. Бо так треба.

Кирил так і не відповів. І це була лажа. Тривога ставала все сильніша, і я не вміла з нею справлятися.

Ліза стояла біля мене, тримаючи в руках червону білизну. На її губах грала легенька усмішка, настрій у неї був чудовий. Вона постійно щебетала, ніби ластівка, яка прилетіла на весні з теплих країв. Я переходила до крайнощів, коли її голос мені тільки надокучав.

— Може збігаємо в кафе? – каже, розплатившись карточкою на касі.

— Без мене. Я не в настрої.

— Я помітила. Чому?

— Сесія.

— Оу. Точно? Я думаю, що це щось зовсім інше.

Я кинула на неї погляд, вона посміхнулася мені та вийшла з магазину. Це мене насторожило.
Щось було не так.
З Лізою щось не так.

Я це відчувала.