Розділ 43

— Ця дівка взагалі збожеволіла! – люто вигукує Кирил, роздивляючись подряпини на моєму лиці. – Вона точно поскаржиться своєму батьку, щоб він тебе з університету викинув. Можливо, вона спеціально тебе спровокувала, щоб ти завдала їй шкоди, щоб її батько зреагував. На прості чвари він би й слова не сказав, бо такими дурницями часу займатися у нього нема. Я цим займуся, окей? Ти тільки, не хвилюйся. – він ніжно гладить мене по голові, сидячи моїм ліжку, в моїй старій кімнаті.

На ноутбуці йшла перша серія "Надприродного", на ліжку біля нас стояла миска з чипсами, горішки, апельсиновий сік. Я вирішила запросити Кирила до себе, щоб провести з ним затишний вечір. Ми жували по шматочку піци, і говорили про все, зокрема про вчинок Ніки.

Я кивнула головою, роздивляючись обличчя Висоцького.

— Моя сестра Віолетта,  приїхала, і  запрошує тебе до нас. Вона дуже  хоче познайомитися з тобою, – з усмішкою каже, і я бачу, як радісні вогники в його очах яскраво блимають.

— Ти їй про мене розповів? – на душі одразу ж стало тепло, в то й же час, я відчула відчай, який неприємно штрикав моє тіло. Все йде далі, стає серйозніше, а я досі мовчу.

— Вона помітила, що я став схожий на закоханого дурня.

— Та невже! Можливо, ти просто захворів. Ніка казала, що я вірус.

Ми регочемо, і я приймаю пропозицію до них навідатися.

Я схиляюся до хлопця, і вперше за час наших стосунків, цілую його перша, втягуючи його нижню губу в рот. Потім облизую його губи повністю, втрачаючи будь-який сором, який так притаманний мені. Зараз мрію про значно більше, яке ніколи не станеться. Я не дозволю, заходити так далеко, розуміючи, що все скоро зруйнується, а поки я буду насолоджуватися.

Коли поцілунок закінчується, я бачу задоволений погляд Висоцького. Бачу бажання в його очах, ніби власне. Губи палають, так само як внизу живота. Кімнату заливають сутінки, захід сонця ніби яскраво червоне вино, розливається по стінах, по наших темних зіницях.

— Я... – хочу сказати, та одразу ж замовкаю.

— Ти що? – шепоче самими губами.

Я кохаю тебе, та цього не кажу, не хочу робити нам боляче ще більше.

— Я вже не така скута, як колись була. Ти мене змінюєш. – та здається, хлопець розчарований моєю відповіддю.

— Ти так само змінюєш мене. Вивертаєш мої світлі сторони, все моє найкраще, і я тобі дуже за це вдячний. Ти ще одна людина, яка реабілітує мене від колишнього життя.

Ми замовкаємо, дивлячись один одному в очі.

— А де Нотті? – це вибиває мене з колії, я взагалі забула про це.

Я розгублено завмираю, думаючи над відповіддю. Господи, як я могла про це забути...

— Він у Роксі.

— І що твій пес робить у Роксі? – скептичний погляд видає, що він мені не вірить.

Ніколетто, скажи правду! Можливо, все можна виправити. Він пробачить тобі!
А може й ні, і це буде остання наша зустріч, де ми дивимось закоханим очима один на одного. Я не хочу бачити в них ненависть.

— Я була в університеті, мама на роботі сьогодні до пізна, а йому потрібен догляд, а Роксани сьогодні не було. В неї алергія.

Кирил мовчить, схиливши голову в правий бік. Я не могла зрозуміти, чи він повірив мені, чи ні.

— Добре.

І що це означає? Та я нічого не кажу, просто ніяково усміхаюся, тонучи у власній брехні, ніби в болоті.

Він знов схиляється до мене, й цілує. Цей поцілунок такий тягучий, ніби відчай, який став цілунком. 
Я міцніше заплющую очі, тулюся до хлопця міцніше, ніби хочу розчинитися в ньому. Напевно, так і є.

***

— Я вдома.

— Чудово. Зустрінемось завтра.

— Де?

— Повідомлю завтра. Ти готова зробити це?

— Ти краща пара, ніж та селючка. Вже завтра я її побачу. І як брат її здибав?  Я завжди на твоїй стороні.
Ти моя найкраща подруга.

— Рада це чути.

Дзвінок завершено.

Дівчина стукає пальцями по крему, дивлячись на автівку Кирила, яка стояла біля невеликого будиночка.

Вона презирливо хмикнула, і поїхала геть.

***
Те, що сталося сьогодні в університеті, стало для мене сюрпризом.

Зараз ми четверо стояли у кабінеті ректора, який відкинувся на спинку свого крісла, розглядав нас  втомленим поглядом.

Діма свідчив. Свідчив на мою користь! Я не могла в це повірити!
Він розповів, як відірвав від мене навіжену Ніку. Стецький, батько Ніки, хитав головою. Особливо погляд його був розчарований, коли його донька накинулася вже на Діму.

Коли я уявляла батька Стецького, то у голову одразу ліз якийсь паскудний чоловік, в якого виросла донька, яка була точнісінька така, як він.  А це був приємний чоловік, який визнав провину своєї доньки.

Все обійшлося. Для мене. Для Ніки чекало суворе покарання вдома.

Всю дорогу вона лаялася, гучно, і брудно, обливаючи мене, Діму, ректора, всякими образами.

Кирил чекав мене під кабінетом, дивлячись на всю цю подію байдужим поглядом.

— Все добре?

— Так!

Я побачила, як біля мене йде Діма, опустивши голову.

— Дякую – звертаюсь до нього.

— Вибач. – каже, і йде.

Щось відкололося, і стало вільніше дихати. Я усміхаюся Кирилу, і прямую на наступну пару.