Розділ 32

Зрештою, надвечір я дісталася додому геть спустошена. Тіло ослабло, очі пекли від ридань. Як я до цього дійшла? Ну так, геть все просто бути не може, ми ж не в казці якійсь.

Я боязко стою перед дверима могутнього особняка, боячись уявити, що чекає мене за дверима. Налаштовуюся, прочиняю двері — тиша.

Це трішки заспокоює мої нерви, і я входжу в дім, який зараз дуже відчувається чужим. Мені тут не місце. Тут живе сім'я, зовсім інша по статусу, в яку я не вписуюся.

Я повільно, крадучись, дійшла до своєї кімнати. Зачинила двері, і полегшено видихнула. Розумію, що скоро буде розмова, важка, і що скандал неминучий, і що не потрібно радіти можливості його відкладення на потім, бо очікування тільки погіршить стан моєї нервової системи.

— Ніколетто? - чую за дверима Мишів тихий  голос. – З тобою все гаразд?

Вирішую мовчати, але недовго, зрештою, мені варто з ним поговорити.

— Так. – сухо відповідаю, турбуючись про тему нашої майбутньої розмови.

— Ти там сама?

— Сама.

— Твоя мати геть сказилася. – від цих слів, я починаю відчувати біль в районі вуха. За думками взагалі за нього забула. На правому плечі виднілася кров, на шиї вже засохла. Я так і бігала вулицями? Люди точно подумали, що я якась навіжена.

На його репліку, я знову затихла, важко видихаючи повітря з грудей, які починало тиснути від нервів.

— Я хочу з тобою поговорити... Ну, і просити вибачення... За вчорашнє... – ніяковість та жаль, добре чулись в його голосі. Я відчинила двері, і побачила хлопця, який від розкаяння на своєму лиці, дійшов до занепокоєння. – У тебе кров! 

— Я в курсі. – відповідаю, втомлено відходячи від дверей, рукою запрошуючи Вересова у свою кімнату.

— Що сталося?

— Так, ти й сам знаєш, мати сказилася.

— Це вона зробила?!

Після того, Міша подався лікувати мою ранку на вусі. Але спочатку я переодягнулася і змила з себе плями крові, й хлопець, ліплячи пластир, розповів мені все. Під час розмови я дивилася то йому в очі, то на його побиту вилицю й розсічену губу. Було видно, що його тіло болить, але він допомагав мені. Що ж у нього в голові? Чи то алкоголь на нього так подіяв? Як то кажуть, не вмієш пити, не берися.
 

Історія почалась з того, що він був розлючений. Його ворог, колишній друг, як я й думала, побив його, ще й мене забрав. 
А після того, як я не з'явилася додому, геть оскаженів, але батькам про це він не розповів. Сильно хвилювався, бісився, та моїй матері він не телефонував. 
Після того, як випив ще пару стаканів міцного віскі з бару свого батька, він благополучно відключився на дивані в залі.

Десь підранок, його розбудила мачуха, яка щось кричала, як потім виявилося, вона якось дізналася про те, що її дочка вештається в нічному клубі. Тому прилетіла додому.

— Стоп. А де вони відпочивали? – питаю, ловлячи одну важливу деталь, яка от-от почне втікати, тому мені потрібно зловити її хутчіше.

— На Кіпрі. Ти не знала? – каже здивовано, але потім в його очах спалахує розуміння. – Ви не ладнаєте зі своєю матір'ю вже давно.

— Угу. – кажу, вже поринаючи думками в інше. – В скільки годин вони прибули додому?

— Та десь в чотири тридцять. Вона накричала на мене, батько заспокоював її, але та, як ошпарена, вискочила з дому, я так нічого й не зрозумів. Батько сів біля мене, такий очманілий як і я.

Триндець. Цікаво, що тепер Володимир думає про мою матір?

— Окей. Подумаймо разом, скільки годин потрібно, щоб замовити білети, та приїхати сюди з Кіпру? Я пішла в клуб близько десяти годин вечора, тоді як вона так швидко дізналася де я, ще й так швидко приїхала?

Настала мовчанка.

— Якщо не я їй повідомив, й не ти, тоді хто? – замислено питає Міша, барабанячи пальцями по коліні, хмурить брови, від чого між ними з'являється зморшки. В одну мить вони розгладжуються.

— Ти знаєш хто?

— Напевно, що ні.

Настає чергова мовчанка, де я розумію, що Міша щось приховує від мене.

— Ти... - починаю я, та хлопець перебиває мене.

— Вибач за вчорашнє. Я напився й з'їхав з глузду. Я... – він облизує пересохлі губи – Ти мені подобаєшся. І ще й Кирил... Вибач, я не хотів. Я б точно не зробив нічого силою, тільки із твоєї згоди. Ти простиш мені?

— Я подумаю. – Відповідаю чесно, схвильована його зізнанням. Серце не тьохкає, та напруга зросла. – Але обіцяй, що більше ніколи не будеш пити.

— Обіцяю. До речі, де ти була в ночі? З Кирилом? Ти з ним знайома?

– Я була в нашому старому будинку, а Кирила особисто не знаю, тільки з університету – відповідаю напівправду, відводячи погляд в бік. Та Міша мені вірить, ми ще перекидаємося пару словами, і хлопця йде геть.

Я полегшено лягаю на ліжко, розставляючи руки та ноги вбік. Одна розмова вже відбулася. Залишилася ще одна.

Я беру в руки телефон, і знаходжу чат з Таємним Коханцем.

Мрійниця: Я так втомилася. Ти вільний? Я хочу поговорити.
 

Добрий день, мої любі читачі. Наразі, продовження виходить рідко, це через зникнення мотивації. Хотілося б почути від вас пару теплих слів, якщо вам не важко звичайно. 
Ще б хотілося додати, що історія добігає кінця, і скоро нам (мені уже двічі) доведеться прощатися з Ніколеттою, Кирилом і Мішею.

Ця історія ще залишається моєю дитячою писаниною, яку я редагую й переписую наразі (через чотири роки) і вона досі залишається такою ж наївною. Я надіюся, вам подобається. Після цієї історії, буде щось новеньке, й допишу щось стареньке. Але історію Міші редагувати не буду, бо занадто багато сил забирає переписування історії.

Всім вам хорошого вечора, люблю вас безмежно.