Розділ 30

Відчуваю, як чиясь рука різко опускається на мої плечі, викликаючи в мене серцевий напад. 
Я хутко сповзаю зі стільця, щоб подивитися в обличчя наглому типу, який посмів торкатися мене без мого дозволу. Ще й в додачу п'яного. 
Яке було моє здивування, коли я побачила знайоме лице, яке освітлював один з численних прожекторів.

Міша.

— Н-ніколе...тко, я-який я...р-радий тебе бачити... Ік... – посміхається, знову тягнучи до мене свої руки.

— Міша? Що... – я хитаю головою, не знаючи що й казати.

Хлопець п'яно усміхається, підступаючи.

— В...в-ідведи мене...ік... до в-бир... ік... вбиральні! П-прошу!

Я з важкою душею підхоплюю його попід руку й тягну в кінець приміщення. Він всією вагою давить на мене, інколи зариваючись в моє волосся.

Коли вже він стояв підпершись на двері туалету, я збираюся йти, та хлопець штовхає мене до стіни, й нависає, при цьому низько нахилившись.

— Що ти робиш?! Відпусти! – видихаю йому в губи, так він був близько до мене. Штовхаю, та навіть бувши п'яним, відштовхнути Мішу  неможливо.

— Сонце, я-я... хочу т-тебе поцілувати. – каже, тручись носом мені в щоку.

— Будь ласка, припини. Я не хочу. – серце калатає, тіло починає судомити, коли Міша фіксує пальцями мою голову, для поцілунку.

— Не треба...

Міша зупиняється, і я бачу в його очах смуток, чи то мені здається? Тут досить погане освітлення.

— Я б сказав, чи не заважаю вам молодята, та бачу, що тут все здійснюється проти волі. – Міша завмирає, я також. Це Висоцький. Що він тут робить? Його голос без емоційного, та нотки злості все ж видають почуття Кирила.

— Н-не... лізь... – Міша не відступає від мене, продовжуючи дивитися в очі, тримаючи моє обличчя прямо.

— Не знав, що ти вже й до насилля спустився. – Висоцький люто сміється, підходить до нас ближче, щоб поставити на плече Міші, руку. Здається, вони близько знайомі – Чесно, через стільки років, я думав, що помилився. Що я щось не так зрозумів, коли ти, Ліза, моя сестра, і ще одна курва, гралися зі мною, та зараз я достеменно бачу, що ти такий як вони. Сумно.

Захват мого зведеного брата слабшає, а Кирилів міцнішає.

— Ти б мав відпустити цю дівчину ще тоді, коли я вперше заговорив. А ти цього не зробив. Тож будеш покараний. А ти, дорогенька, – звертається вже до мене хлопець, на свій старий манір, – відійди, й стань якомога далі. Я тебе сам відвезу додому, окей?

Я роблю все як наказує він, в панічному очікуванні, що той хоче робити.

— Добре.

Здається Кирил і Міша давні друзі. Можливо, це і є той самий друг?..

Та не встигаю я як слід все обдумати, коли Висоцький б'є Мішу в обличчя, той одразу ж падає. Кирил починає бити ногами того в обличчя й в живіт. Все що було чутно від Вересова, стогони й хрипіння.

— Кирил, припини! – Кричу, підходячи близько – Припини, ти його вб'єш! Не треба!

Кирил зупиняється, оглядається, розуміючи, що вже досить, і що дуже скоро може прийти охорона. Хапає мене за руку й тягне до виходу.

На вулиці він зупиняється, повертається до мене із занепокоєнням.

— З тобою все гаразд?

— Так.

— Він нічого з тобою не зробив?

— Ні.

Хлопець полегшено видихає.

— Ти б знала, як я хочу тебе поцілувати. Та зараз не буду цього робити. – Не встигають оговтатись, як Кирил саджає мене у свою машину.

Дорогою ми мовчимо. Висоцький під'їхав до мого старого будинку, дозволивши собі поцілувати мене в щоку, сказавши на останок:

— Ти приголомшливо гарна. – Роздягає мене поглядом, торкаючись мого кучерявого волосся, намотуючи собі на палець, доки я завмерши, спостерігала за його діями – Спокійної ночі тобі, дорогенька, чи краще буде, якщо я буду називатиму тебе Кльоша? - й хитро підморгнув, ніби це не він десять хвилин бив хлопця  (свого колишнього друга?) в нічному клубі.

Затим я вийшла, розгублена й налякана. Що це, в біса, щойно сталося?

Я що, в дешевому любовному романі? Чи де я? Як моє життя стало таким, хоча ще зранку мій настій був дуже хорошим, і я навіть раділа увазі двох хлопців. Дурна! От до чого все привело!

А що на Мішу взагалі найшло?! Геть збожеволів?! Як мені тепер з ним розмовляти, і взагалі бачити його?

Вирішую переночувати в нашому старому будинку, який досі ніхто не купив.

Ключ знаходжу в горщику, й втомлено заходжу в дім.

Заснути так і не вдалося, тільки під ранок поринути в тривожну дрімоту.

***
Дурний би здогадався, що тут щось не так. Знову ця Ліза.

Саме вона сказала Кирилу, що Ніколетта в клубі разом з нею. Він одразу й не повірив, та дівка скинула їхню спільну фотку.

Ніколетта була приголомшлива, та що дідька, вона там робила? Ще й з цією лярвою?

А там ще й колишній друг його, як в мелодрамі.

До нього одразу дійшло, що щось не так. І був таки правий.

Та зараз все було добре, але він неодмінно знайде ниточки, і до кого вони ведуть.