Розділ 29

"Я собі думаю так: диво буває з кожним" – так починається книга Джона Гріна, "Паперові міста".

Здається — це справді так.

Бо, як ще можна пояснити всі події, які відбулися зі мною за такий короткий час?

Я закохана в мажора, живу в розкішному особняку, отримую увагу від красунчика звідного брата, ніхто більше не цькує, коли ще місяць назад, я плакала у вбиральні, через підпалене волосся.

А зараз, я йду в клуб!

Де таке взагалі чувано?!

Та це моя нова дійсність, хоча клуб — це за межами моєї реальності. Йду туди заради Лізи.

Одягаю пристойну блузку, білого кольору з невеличким трикутним вирізом на зоні декольте. 
Й довгу спідницю, чорного кольору, з вирізом на правому боці.

Макіяж та зачіску, повністю довіряю Лізі, яка вже чекала мене в себе вдома.

З самого входу, дівчина міцно мене обіймає, й цілує в обидві щоки. Я роблю майже те саме, тільки цілую легко, і тільки один раз.

— Виглядаєш чудово! А зі зачіскою й макіяжем, будеш виглядати майже  так само дивовижно та казково, як я! – красномовно виголошує Ліза, криво усміхаючись, тягнучи за собою у власну кімнату.

— Дякую – кажу їй, приємно збентежена. Від своєї багатої та модної подруги, чути такі слова — одне задоволення.

— Нездоров'я! Маєш сто відсотків підчепити собі якогось багатого альфа самця.

— Та нащо він мені?

— Ну, як нащо?! Щоб зі золотої ложки їла, а не тягнути все життя на собі тягар бідності.

Я, – вагаючись почала я, вже наперед гадаючи, якою буде реакція Лізи. Напевно, вона за мене порадіє – Моя мама вийшла заміж за багато чоловіка... Тепер ми живемо в його величезному будинку.

Очі дівчини зблиснули, усмішка розповзлася по обличчю, роблячи гарне лице трішки лячним. Вона зі широко відкритими очима, підійшла до мене ближче.

— Як його прізвище? Можливо, я їх знаю.

— Вересові.

Зараз Ліза була дещо схожа на клоуна, так сильно усміхаючись червоними вустами.

— Це ж чудово! Нарешті, ти  нормально зажила. Подивись тільки на свій новий одяг!

Після спільних радощів, подружка посадила мене на м'який пуфик, щоб зробити принцесу, як вона висловилася.

Але перед цим вибігла поговорити з кимось телефоном.

***

Ліза посміхаючись увійшла в іншу кімнату, щільно закривши за собою двері.

Вона була дуже задоволена, що все так чудово склалося саме по собі. Це доля! Що саме мати Ніколетти, та сама жінка, про яку писали в журналах, як про нову дружину бізнесмена Вересова.

Вересові. Вона ще ніколи не була так щаслива, що знає сина Володимира Вересова, ще відтоді, як той був найкращим другом Кирила.

Отже, саме ця мила дівчина забрала сердечко, двох старих друзів, які гаразд є ворогами. 
Потрібно зробити все на найвищому рівні!

— Ало? Міша?

— Так. Я слухаю, Лізо. Що ти хотіла?

***

Клуб зустрів нас гучною музикою, яка бриніла в грудях, запахом чужих парфумів, криками й п'яним сміхом.

Знову згадала, чому так ненавиджу всі ці нічні клуби, в які так люблять  ходити сучасна молодь.

Ліза впевнено тягла мене за руку, до барної стійки.

— Вип'ємо по коктельчику? – кричить мені в вухо Лізка, б'ючи себе вказівним пальцем по шиї, даючи натяк на алкоголь.

— Я пас. Хочу полуничний сік.

— Зануда, ти Нікусь.

Дівчина замовила собі якийсь новомодний коктейль, а мені сік, при цьому підморгуючи бармену.

Заграє до нього, чи що.

Сама вона виглядала приголомшливо сексуально, в кожному червоному топіку, й короткій чорній спідниці.

— Зробімо селфі, на пам'ять! - неочікувано пропонує, одразу вмикаючи камеру на телефоні.

— Давай.

Надіюсь, я вийшла менше крива ніж зазвичай.

За пару хвилин напої стояли перед нами, я захопилася за свій тремтячими руками, відчуваючись дедалі дискомфортно. Кучері ніжно гладили мою спину, а нафарбовані вії робили повіки важкими.

Погляди чоловіків робили всю атмосферу ще більш гнітючою, від чого в роті пересохло. Я приклалася до свого напою, повертаючись до Лізи.

Та крутила головою, ніби когось виглядаючи, помітивши мій погляд, ледь посміхнулася, припинилась вовтузитися.

— Я зараз прийду! – гукнула мені на вухо й відчалила від мене, залишаючи мене саму.

***

Ліза була розлючена.

— * заборонено цензурою* ти де так набрався?! Твою мати! Ідіот ти Міша, твою кохану хочуть від тебе забрати, а ти набрався! Бачу, який ти був бовдур, таким і залишився. 
– дівчина важко видихнула, дивлячись на похмурого й п'яного хлопця.

— А... щ-що мені...б..було р-обити?

— Боротися! Дуй до неї. Я її біля барної стійки залишила. Зараз сюди прибуде Висоцький, так що це твій шанс, іншого не буде.

Міша похилив голову, ніби про щось роздумуючи, зрештою підвівся й хитаючись, поплентався до Квіткової.

Доброго всім дня. Прийшла розповісти, де мене можна знайти)

В телеграм каналі: Мрія стати небом.