Розділ 25

— Я не буду з тобою ні про що говорити — повторюю, як остання боягузка. Ця ниточка така слабка між нами, і така сильна між мною і моєю матір'ю.

— Тоді дозволь мені тебе підвезти, я обіцяю, що буду мовчати. – Кирил простягує до мене руку – Хоч мені кортить дізнатися, що в тебе за подружка з Лондону, і розповісти тобі про твою сусідку. Дивно, що ти нічого не знаєш, ви ж живете один біля одного.

Я підтискаю губи та встаю, ігноруючи запрошення вхопитися за його долоню, яка виглядає, як маленький витвір мистецтва, який дуже хочеться торкнутися. Але я відкидаю цю спокусу, прямую до дверей машини, краєм ока спостерігаючи, як хлопець усміхнувшись краєчком губ, сідає за кермо.

Всю дорогу ми їдемо мовчки. Я не наважуюсь навіть поворухнутися, відчуваючи на собі час від часу погляд, зелених очей.

Через хвилин десять, ми зупиняємося біля мого старого будинку, який на щастя, ще ніхто не купив.

Я вперше за нашу поїздку відлипаю від вікна, і повертаюсь до Кирила, щоб подякувати.

Він швидко хапає мене за руку, нахиляючись до мого обличчя.

— Пообіцяй мені, що скоро ми поговоримо. Я не хочу втрачати з тобою зв'язок. Будь ласка... - Його очі наповнені ласки та благання, й це мене ламає.

— Добре – кажу, розуміючи, що буду весь час його уникати, щоб навіть словом не обмовитись і поглядом не зустрітись – Але дай мені час.

Я оглядаю на останок його підбите обличчя, і руку без гіпсу, яка спокійно лежить в нього на коліні.

— Оброби рани, і постав гіпс знову на руку, й не лізь більше в бійку, – додаю, одразу ж червоніючи. – Бувай. – кидаю, помічаючи його задоволену усмішку, і очі які мружаться.

Вискакую з машини чуючи на останку:

— Буду лізти стільки, скільки потрібно, щоб захистити тебе.

Після того, як Висоцький від'їжджає, я викликаю таксі, з повною головою думок.

***

На ранок вже одягнувшись, я дізнаюся від старости, що пари сьогодні скасовували. Це бентежить мене, але і радує. Я достеменно не дізналась причину їх відсутності, але і не намагалася дізнатися.

"Нікусь! Привіт! Дуже хочу з тобою зустрітися. Підімо сьогодні в клуб, розважимось, а потім до мене на ночівлю?"

Нічні клуби, це моє табу. Я їх принципово не люблю. Спітнілі тіла, алкоголь, гучна музика і розпуста (там все ж, як у фільмах, так?) взагалі не для мене.

Я тихий інтроверт з книжкою, вкрита затишним, теплим  покривальцем.

"Привіт! Може зустрінемось в якомусь кафе? У мене сьогодні скасовували пари, тому я вільна на цілий день."

" Ніка, досить сидіти у своєму коконові, хоча б раз у житті кожній людині потрібно розважитися! Тому ніяких відмовок, ввечері щоб була в мене"

Я важко вдихаю і випускаю повітря через ніс, щоб зажурено подивитися на своє відображення в дзеркалі.

Вдома сьогодні нікого не було, тільки я одненька.

Міша пішов у свій університет, мама пішла на зустріч зі своїми новими подружками, повністю забувши про своє минуле життя. Мій майбутній вітчим, як і кожного дня, інколи навіть на вихідних, був на роботі.

Зранку моя матір зайшла мене повідомити, що через три дні в них буде вінчання. Ось так.

Я маю знайти собі відповідне вбрання для цієї радісної події, щоб вже формально стати однією сім'єю з Вересовими.

Змінювати фамілію я не погодилася, так і залишуся: Квіткова Ніколетта Василівна.

Сідаю на ліжко і мрію знову заснути, та не виходить.

Сповіщення вимагає розплющити очі, і я одним оком намагаюся збагнути, кому і що від мене треба.

"Ти де?"

Висоцький, який обіцяв дати мені час.

Не встигаю написати йому про це, як хлопець видаляє повідомлення.

Ну й гаразд.

Я повільно встаю з ліжка, вже в який раз, прямую до своєї новенької шафи, щоб розглянути свій вибір для вечірньої подорожі в клуб.

Чогось хтивого я не брала. Майже... Здебільшого це досить скромні наряди, окрім деяких суконь, які я взяла на зло своїй матусі.

Бачу червону сукню зі зв'язками по боках, і цю довжину, яка додає перчинку, а уяві — волю.

Саме цю сукню я вхопила в самому розпалі сварки між мною і моєю матір'ю, в центрі магазину.

Я вагаюся.

Кидаю сукню на ліжко. Можливо ввечері я передумаю, але хай йому чорт, думаю про погляд Кирила, який зірвав би з мене сукню, самим тільки поглядом, легенько торкнувся моїх блідих стегон, від чого я б розбилася на декілька тисяч шматочків. 
 

Хитаю головою, щоб відігнати ці думки, від яких моє тіло пашіє, й стає дуже гаряче між моїх стегон.

Я втрачаю глуз, їй богу, що робить зі мною самі тільки думки про близькість з Висоцьким.

Але час згадати, що я не в тій ситуації, щоб робити з ним всі речі про які фантазую і мрію.

Через три дні я стану не тільки офіційно донькою Володимира Вересова, а й офіційним ворогом Висоцьких. Як між двох вогнів.

І якби Кирил міг змиритися з цим, й  бути зі мною, то його батько навряд чи з цим погодиться.

Всі ці думки вирують швидко і болісно, викликаючи тривогу.

Але водночас, як можна закохатися в людину, майже нічого не знаючи про неї.

Наприклад: який його улюблений колір? Яку музику він слухає? Що йому подобається?

Я чула в його машині часто грає панк-рок, який теж мені подобався, і взагалі не подобався метал-рок.

Я почала помічати, як він заплющує одно око коли йому світить в обличчя сонце, або коли він пив на стоянці газовану воду, кривлячи при цьому носа. Зараз мені задається це милим. 

Як його очі мружаться, коли він задоволений собою, як темніють, коли злий...

Стільки маленьких деталей, які відтворюють людину.

Цікаво, він теж думає про мене так? Помічає мої звички, слідкує за моїми рухами, як я за ним?

І що він мав на увазі вчора, коли я виходила з машини? Невже побився через мене? Чомусь на серці стає тепло. Вперше в житті хтось заступився за мене.

Усміхаюся. Набираю відповідь до видаленого повідомлення Висоцького, хай згадає про мене. Вирішую подражнити.

"У нас сьогодні скасовували всі пари)"